н.е. можна говорити про автохтонність частини населснні на території України, яке незважаючи на численні етнічні допливи та культурні зміни зберегло через тисячоліття основне — любов до рідної землі, психологію творця і працівника, а не зайди і грабіжника. Знаходячись на кордоні землеробського світу і кочового Степу, трипільська культура зникла внаслідок інвазій агресивних племен, котрі прийшли з північного заходу та сходу.
ПЛЕМЕНА ПІВНІЧНОЄВРОПЕЙСЬКОГО ПОХОДЖЕННЯ
У другій половині та наприкінці енеолітичної доби,в III тис. до н.е. починається переселення різних племен із Центральної та Північної Європи на Схід. Настає край спокійному життю місцевих хліборобів — носіїв трипільської культури. На землі сучасної України приходять племена, які впливають на подальшу долю автохтонного населення. Спочатку примандрували землеробсько-скотарські племена, що походили із Середнього Подунав'я, пізніше — племена північноєвропейського походження. Ці племена розселилися у верхів'ях Прип'яті, Західного Бугу та Дністра, але хоч і контактували з трипільським населенням, не почували себе безпечно на чужій землі, тому споруджували укріплені селища на підвищених, зручних для оборони місцях. Такі поселення археологи дослідили поблизу Львова, зокрема поблизу сіл Грибовичі та Лисиничі, у Винниках. Незабаром, знову з північного заходу, території України досягла друга міграційна хвиля племен північноєвропейського походження, споріднених з попередніми поселенцями. Цей войовничий і рухливий народ зайняв Волинь і врожайне Західне Поділля, проник у Карпати і на Буковину. Прикметною ознакою культури пришельців був посуд особливої кулястої форми та орнаментації (через що вона і називається культурою кулястих амфор), а також спосіб захоронення померлих у гробницях з кам'яних плит. Поява чужих племен в самому "серці" трипільської культури — на Поділлі й Наддністрян-щині, — спричинилась до сутичок між пришельцями і місцевим населенням, яке боронило свою землю і майно. Про войовничість нордичних племен свідчать принесені ними бойові кам'яні сокири, маловживані мирними землеробськими племенами. Можливо, це було перше велике військове вторгнення на землі України, що стало однією з причин загибелі трипільської протоцивілізації.
ПЛЕМЕНА СТЕПУ
Водночас на сході та півдні України з'явилися численні скотарські племена, основою госпо-дарства яких було табунне тваринництво, зокрема конярство. Цей степовий народ складався з племен, які прийшли з Поволжя і Північного Кавказу, та людності давнього місцевого походження. Між племенами існували етнічні та культурні відмінності, але вони вже мали однаковий поховальний обряд — померлих захоронювали в глибоких ямах у скорченому положенні та засипали охрою. Червоний колір охри — колір сонця, вогню та крові — символізував життя, світло, очищення. Над похованням споруджували насип — курган. Звичай споруджувати кургани виник у III тис. до н.е. серед скотарських народів у степах України і Північного Кавказу і з часом поширився по всій величезній території Євразії. Археологи, розкопуючи кургани, виявили, що вони часто насипалися в кілька шарів, під насипом знаходились споруджені з кам'яних плит і брил кола, майданчики, гробниці. Племена, котрі жили в Криму, мали звичай розмальовувати стіни таких кам'яних гробниць магічними орнаментами червоною, чорною та білою фарбами. Це одні з найдавніших зразків монументального поліхромного розпису в Євразії. На курганах ставилися різьблені антропоморфні кам'яні стели — перші пам'ятники людині. Отже, курганний поховальний обряд відображав світогляд стародавніх людей, курган був символом культу предків, священним місцем. Глибока історична пам'ять зберегла ці уявлення в українських народних піснях, казках і легендах, адже ще донедавна тисячі курганів, або, як кажуть у народі, могил, були невід'ємною частиною українського пейзажу.
У другій половині III тис. до н.с. об'єднані степові племена швидко опанували не лише степові й лісостепові простори України, але й просунулись за Дунай на Балкани. Озброєні загони вершників (можливо, цс була перша кіннота в світі) стали тією грізною силою, якій трипільські племена намагалися протистояти протягом кількох століть і врешті зазнали поразки.
КУЛЬТУРА ШНУРОВОЇ КЕРАМІКИ
Останньою великою хвилею етнокультурних бур на теренах України за доби міді була поява в Другій половині III — першій половині II тис. до н.е. племен, що, як вважають, були частиною великої європейської спільності, ще не роз'єднаними індоєвропейцями: прагерманцями, прабалтами і праслов'янами. Ці племена одержали в науці загальну назву племен культури шнурової кераміки (або культури бойових сокир), шо походить від широко вживаного ними способу прикрашати глиняний посуд відбитками шнурка та від знахідок великої кількості кам'яних шліфованих із просвердленими отворами сокир, що застосовувалися як зброя. В Україні жило кілька племінних груп "шнуровиків": на. Прикарпатті та Поділлі, на Волині, на Середній Наддніпрянщині. Це були переважно скотарі, менше землероби, які мандрували з одного місця на інше, споруджуючи тимчасові поселення. З великим умінням вони виготовляли крем'яні знаряддя і зброю. Померлих ховали під могильними насипами і ставили поруч посуд, зброю з кременю та каменю. Людність цих племен підтримувала зв'язки через міжплемінний обмін зі спорідненими та чужими племенами у близьких і далеких краях, в тому числі з Кавказом і Єгиптом. Щодо походження і подальшої долі племен культур шнурової кераміки на Україні існує кілька гіпотез. Одні вчені вважають, що формування їх відбулося на території Східної Європи при сильних впливах Степу і що культура племен шнурової кераміки стала основою розвитку багатьох культур в Україні у наступні епохи. Інші дослідники бачать центр зародження шнурових культур у Середній, Західній чи Північній Європі і вважають, що перебування їх на теренах України мало тимчасовий, завойовницький і колонізаційний характер. Так чи інакше, але, напевно, вони були індоєвропейцями і в їхньому історичному розвитку знаходяться корені