* * *

Доба неоліту та енеоліту ознаменована у світовій історії культурним вибухом. Людина приручила тварин, освоїла землеробство, гончарство, ткацтво, навчилась будувати міста. Розвинулась торгівля, яка об'єднувала далекі краї й різні культури. З'явилися нові культи та вірування, ймовірно, пов'язані з магією родючості та ідеєю безсмертя Природи. Людина зійшла на перший щабель цивілізації. Цей період має величезне значення в прадавній історії України. Тут зародилась і розвинулась одна з найбільших землеробських культур Європи — трипільська, яка стала одним із джерел формування автохтонного населення в Україні впродовж наступних епох. У III тис. до н.е. територія України стає місцем зіткнення трьох великих етнічних масивів: племен, які прийшли з Північно-Західної Європи, євразійських племен Степу та місцевої трипільської культури. Внаслідок цих вторгнень остання припинила своє існування. Це було першим проявом тієї особливості прадавньої історії України, коли культури не встигали досягти найвищого рівня свого розвитку, оскільки постійно зазнавали нових, часто бурхливих етнокультурних змін. Однією з причин цьому є географічне положення України — "великого шляху" з Азії в Європу і навпаки. Ї нарешті, дуже можливо, що терени України були місцем формування та розвитку стародавніх індоєвропейців.

БРОНЗОВА ДОБА.

ПОЧАТКИ ПРАСЛОВ'ЯНСЬКОЇ ІСТОРІЇ

Наступний після енеоліту період історії людства тривав понад тисячу років (від II до І тис. до н.е.) і дістав назву бронзової доби від нового матеріалу — бронзи, з якого почали виробляти знаряддя і зброю.

Бронза — це перший штучно створений людиною сплав, який має великі переваги над міддю: більшу твердість і нижчу температуру плавлення, отже, виплавляти бронзу можна було в примітивних печах і на відкритих вогнищах. Ці властивості металу дали змогу вдосконалити і розширити виробництво і асортимент знарядь та їх якість. Праця стародавніх металургів була складною і вимагала спеціальних знань та досвіду. З'являються окремі майстри-ливарники і бронзоливарні майстерні. Археологи знаходять сліди великих майстерень, де бронзоливарним виробництвом займалися цілі роди, а то й селища. Найраніше бронзою почали користуватися в Південному Ірані та Месопотамії в IV тис. до н.е., протягом III тис. — в Малій Азії та Середземномор'ї, а в II тис. до н.е. бронза поширилась у Європі. На теренах України перші бронзові вироби з'явились на початку II тис. до н.е. і походили з Балкан і Кавказу, де на той час існували потужні металургійні центри, звідти ж походила і сировина — мідна руда. Місцеве бронзоливарнс виробництво виникло за доби середньої та пізньої бронзи (XV—IX ст, до н.е.). У цей час існувало кілька металургійних осередків: на Закарпатті та Прикарпатті, у Північному Причорномор'ї. Проте, витіснивши з ужитку мідні знаряддя, бронза не замінила повністю кам'яних і крем'яних виробів. Якраз за доби бронзи техніка виготовлення кам'яних знарядь досягає найвищого рівня розвитку. Люди продовжують широко користуватись цим доступним, дешевим і простим в обробці матеріалом. У північній частині України, зокрема на Західній Волині, виявлено стародавні копальні дуже якісного кременю, а неподалік — сліди майстерень, де цей кремінь обробляли.

Перехід до доби металів мав велике значення в історії людства. Згадаймо, що за доби бронзи в II тис. до н.е. досягли свого розквіту давні Вавілон, Єгипет і Егейський світ. Терени сучасної України, хоча й були віддалені від центрів цих "класичних" цивілізацій, але також переживали інтенсивний розвиток. Проте поява бронзових виробів не була найважливішою ознакою цього часу. Вдосконалювалось землеробство і скотарство, розвивалось ремесло. Збільшувалась кількість населення, великі племена розпадались, менші об'єднувались, заселяли нові землі, завойовуючи або мирно співіснуючи із давнішими поселенцями. Утворюються нові етнічні спільноти, які стали основою більшості сучасних великих європейських та азійських націй.

Племена і народи, які жили в II тис. до н.е. на землях України, зналися між собою та сусідами із заходу, півдня чи сходу, з якими часто були споріднені. Вивчаючи залишені цими людьми сліди — поселення, поховання, скарби, вчені дійшли висновку, що на території теперішньої України за доби бронзи існували три "світи" — три етнічно-культурні зони, що відрізнялись походженням населення, господарством, віруванням — цс Полісся, Степ та Лісостеп.

У північно-східній частині України та на Поліссі жили нащадки давніх місцевих ще мезолітичних палеоєвропейських племен, а також племена, які належали до південної групи величезного праугро-фінського етнічного масиву. Культурний розвиток у цих лісистих краях відбувався повільніше, вони зазнали менше культурних та етнічних впливів.

У степах від Дону і до Дунаю жили кочові та напівкочові племена, їхнє походження пов'язують із індоєвропейськими енеолітичними місцевими племе-нами та частиною населення, що прийшло сюди зі східних степів та Кавказу. З цих племен між Дніпром та Південною Волгою сформувався великий інде-іранський етнос, до якого належали арійці та іранські племена, скіфи та сармати. З цими народами в різні часи пов'язані важливі, часто вирішальні події не лише української, а й світової історії. І нарешті, на правобережній лісостеповій частині України — в Наддністрянщині, на Волині та Поділлі — жили індоєвропейські племена з давніми традиціями землеробської культури, предки праслов'ян.

ПРАСЛОВ'ЯНИ. РАННІЙ ПЕРІОД ПРАСЛОВ'ЯНСЬКОЇ ІСТОРІЇ

Землі, відмежовані Сяном на заході й Дніпром на сході, Прип'яттю на півночі та Карпатами на півдні, мають виняткове значення у давній історії України. Лінгвістичні та археологічні дослідження стверджують, що якраз тут знаходилась прабатьківщина слов'ян. Як же формувався праслов'янський етнос, де знаходились джерела його культури?

До середини II тис. до н.е. завершилось пересування й розселення більшості індоєвропейських племен. Настав час спокійніших і стабільніших стосунків,