правління князя Олега до смер-ті князя Святослава) — період швидкого зростання Київської Русі, За цей час було створено величезне господарське й полі-тичне об'єднання. Князь Олег підкорив древлян, сіверян, ра-димичів. Успішно воював з Візантією, хозарами. Ігор продов-жив політику свого попередника, підкоряючи своїй владі східнослов'янські племена (підкорив племена уличів та древ-лян). Воював з перемінним успіхом з Візантією, печенігами, здійснив успішних похід у Закавказзя. Загинув під час збору полюддя (вбито повсталими) у Древлянській землі. Дружина Ігоря княгиня Ольга придушила древлянське повстання, провела перші державні реформи, які впорядкували систему збо-ру і розміри данини тощо. На відміну від князя Олега й Ігоря, надавала перевагу мирним відносинам з іншими країнами, її син Святослав Ігорович, прозваний Завойовником, за своїм покликанням був більше полководцем, ніж державним дія-чем та політиком. Він провів ряд успішних походів проти в'я-тичів, Хозарського каганату, Волзької Болгарії, ясів і касогів. Воював він і на Балканах, проте невдало. Загинув у битві з печенігами.
2) 980-1054рр. (охоплює князювання Володимира Святос-лавовича та Ярослава Мудрого) — доба закріплення Києвом своїх завоювань, досягнення вершини політичної могутності, стабільності, економічного та культурного розвитку. На про-тивагу територіальному зростанню попереднього періоду, в цей час переважає внутрішній розвиток. Видатною подією цього періоду було прийняття християнства. Князь Володимир лік-відував владу племінних князів, замінив її практикою посадження у землях Київської держави своїх синів і довірених осіб. Успішно воював проти в'ятичів, радимичів, поляків, Ві-зантії, печенегів. Запровадив державну релігію — християнс-тво. За часів його сина Ярослава Мудрого Київська Русь дося-гла апогею свого розвитку, її територія простягалась від Чорного моря на півдні до Фінської затоки на півночі, від Карпат на заході до Волги на сході. Ярослав Мудрий запрова-див систему ротації для успадкування великокняжого престо-лу. За його княжіння видано збірник законів «Руська прав-да» — правовий кодекс держави. У зовнішніх стосунках надавав перевагу дипломатичним стосункам та династичним шлюбам.
3) 1054-1240рр. (охоплює період від смерті Я. Мудрого до зруйнування Києва монголо-татарами) — період безупинних князівських чвар, зростаючої загрози нападів кочівників та економічного застою.. Він пов'язаний з періодом феодальної роздробленості Київської Русі.
Проте роздробленість не призвела до занепаду економіч-ного та культурного життя в країні.
За період 1146-1246рр. київські князі мінялися 4? разів, повертаючись час від часу на престол. Лише Володимиру Мономаху та його сину Мстиславу вдалося на певний час припи-нити князівські усобиці, об'єднати значну частину Русі під своєю владою, зупинити натиск половців на руські землі. Причини феодальної роздробленості:
1) панування натурального господарства;
2) великі географічні розміри Київської держави сприяли зростанню місцевого сепаратизму, загостренню міжкнязівських відносин;
3) ріст великого землеволодіння;
зростання кількості міст;
зміна торгівельних шляхів;
6) міжусобиці та вторгнення кочівників;
7) система ротації, яку запровадив Я. Мудрий»
Як результат, у середині XII ст. держава розпалася на 15 князівств. Напередодні монгольської навали їх було 60, а у XIV ст. — вже 250.
Боротьба за київський престол, постійні князівські усоби-ці призвели до послаблення князівств. Цим скористалися сусідні народи — половці, угорці, поляки, спустошуючи своїми нападками українські землі. Але найжахливішої руйнації Русі завдали монголо-татари, навала яких значною мірою загаль-мувала соціально-економічний, політичний розвиток. Проте вона не знищила українську державність київської доби. Спад-коємицею Київської Русі стала Галицько-Волинська держава.
Значення Київської Русі:
1. Київська держава IX — XIII ст. — це колиска української державності, одна з найбільших держав середньовічної Європи, яка відігравала важливу роль у долях держав Європи і Азії.
2. Київська Русь стала центром православ'я на Сході Європи.
3. Давньоруська держава стала фактично щитом, який за-хищав Європу від диких кочових орд. За цим «щитом» інші країни успішно будували свої власні держави.
4. Вийшовши на історичну арену воєнними походами, вона поступово перейшла від збройних сутичок із сусідніми краї-нами до рівноправної участі в політичному житті Європи та Близького Сходу. Руські князі укладали угоди з Візантією, Германською імперією, Польщею, Угорщиною, вели династи-чну шлюбну політику.
5. Створивши власну самобутню культуру, населення Ки-ївської Русі досить швидко опанувало найкращі здобутки куль-тури Візантії та Західної Європи.
2. Походжнення назви Русь
Походження назв Русь, руський остаточно не з'ясоване. З цього приводу вже понад двісті років ведеться жвава дискусія й існує широка наукова література з розмаїтими, часом, полярно протилежними поглядами на цю проблему вчених різних поколінь. Були спроби пояснити назву Русь як запозичення і шукати її витоки то в Скандинавії (у варягів), то серед іраномовних народів (сарматів). Інші вчені вважають цей етнонім споконвічно місцевим і його коріння шукають на Середній Наддніпрянщині. Однак дослідження етимології слова Русь має суто наукове значення. Для становлення національної самосвідомості східноєвропейських народів вирішальне значення мало не походження цього етноніма (норманське, іранське, автохтонне чи якесь інше), а історія його вживання в суспільно-політичній практиці різних державних утворень і в науковій літературі різних історичних періодів.
Слово русь мало збірне значення (як знать, назви племен чудь, сербь, а також чернь, челядь та ін.), а одиничне значення — русин (множ. русини), як чудин, болгарин та ін. Деякі дослідники твердять, що в середині І тис. н. е. існувало окреме східнослов'янське плем'я русів. Але це припущення малоймовірне, бо руси, якби вони справді були як окреме плем'я, мали б уже досить високу матеріальну культуру, яка не могла б зникнути безслідно. Однак жодних слідів так званих русів археологи досі не виявили. Про таке плем'я нічого не сказано і в «Повісті минулих літ», яка перераховує всі основні східнослов'янські племена та їхні союзи.
Етнонім рус (hrus) уперше згадується
