Курсова робота - Політична діяльність Української повстанської армії
10

така політична система світу дозволила б забезпечити мир і стабільність у світі та принести процвітання як відновленій Українській державі, так і всім іншим державам. Ця перебудова світового політичного ладу проголошувалася відповідно з принципом: "Свобода народам, свобода людині".  Першим етапом процесу перебудови світу на основі принципу "свобода народам, свобода людині" мало бути створення фронту спільної боротьби поневолених радянським і німецьким тоталітаризмами народів, на основі рівності і взаємодопомоги. Відтак, при спільних і скоординованих зусилях, при одночасному отриманні можливої зовнішньої допомоги, поневолені народи мали визволити власну територію від поневолювачів і відновити власні національні держави на основі етнографічного принципу. Тобто нова політична побудова світу мала розпочатися після розвалу Німеччини і СРСР на територіях Східної Європи та Азії, а згодом - в інших частинах світу. До фронту спільної боротьби українські визвольні структури закликали всі народи, поневолені радянським і нацистським тоталітаризмом, не створюючи перешкод тій чи іншій нації.5 Так, на рівних правах з українцями могли виступати і поляки, росіяни, білоруси, чехи та інші народи. Слід зауважити, що ГК УПА робило різницю у своєму ставленні щодо окремо взятого народу та імперіалістично налаштованих представників його провідної верхівки. А тому, поборюючи імперіалізм, намагалося не вести боротьби з цілим народом як спільнотою, а лише з апологетами шовінізму. Однак, не вдалося цілковито дотриматися цього принципу, про що свідчать дії УПА стосовно поляків, які мешкали на західноукраїнських землях.  Підводячи підсумок розробки основних засад етнонаціональної політики ОУН і УПА, треба наголосити, що ці українські визвольні структури під час Другої світової війни здійснювали свою боротьбу в контексті попередніх українських і загальноєвропейських визвольних тенденцій та в контексті загальнолюдських, гуманних і демократичних ідей. Це також свідчить на користь прогресивності політичної думки членів ОУН і УПА тому, що вони у тодішній складний час, ще задовго до рішень ООН і появи Гельсінської спілки, стали турбуватися про права людини і народів. Це стверджує український науковець Г. Дичковська, вказуючи, що: "Ідеологія визвольного руху того часу не містила у собі ознак вищості української нації, ненависті чи приниження вартості будь-якої іншої нації".6 Схвально оцінює етнонаціональну політику ОУН та УПА і російський історик М. Семіряга, зазначаючи, що "національна політика ОУН в мене також не викликає несприйняття".7 У роки Другої світової війни УПА, заради здобуття незалежної Української держави, довелося воювати з двома тодішніми найбільшими тоталітарними державами - нацистською Німеччиною і комуністичним СРСР. Однак, незважаючи на несприятливі обставини і переважаючі людські і технічні сили противників, УПА вдавалося наполегливо та з реальним результатом здійснювати етнонаціональну політичну діяльність. Така її результативність була досягнута завдяки структурованому та ефективно діючому агітаційно-пропагандистському апарату УПА, який проводив широкомасштабну популяризацію етнонаціональних ідей українського визвольного руху. Саме цей вид практичної діяльності був для українського визвольного руху так само важливим як і бойові дії, а на окремих етапах його боротьби займав основне значення. Саме завдяки такій агітаційно-пропагандистській роботі, збройно-політична боротьба українського визвольного руху була зрозумілою і знаходила підтримку серед українського народу, солдатів і офіцерів національних батальйонів Вермахту, угорської і Червоної армій та народів-сусідів. В інструктивному документі УПА про це стверджувалося: "Нехай наші думки і ідеї будуть найсправедливішими, та коли їх серед народу не поширювати - будуть мертвими".8 Під час боротьби з нацистською окупацією ГК УПА прагнуло мінімізувати кількість власних ворогів. Зокрема, за допомогою агітації було обмежено кількість збройних сутичок з національними легіонами Вермахту, створених переважно з числа колишніх полонених червоноармійців. Більше того, в лави УПА перейшла значна кількість цих вояків. Вони створили при УПА 15 національних загонів, загальною чисельністю близько 20 тис. осіб9. Крім того, союзники Німеччини - угорці уклали з УПА договір про нейтралітет; румуни вели такі переговори, але угоди не було підписано через претензії румунів на Буковину. Значна кількість представників інших європейських народів, які були в складі німецької армії та адміністрації на території України, вступили в УПА або відмовилися діяти проти неї, допомагали українському руху опору. Також слід відзначити, що УПА не була втягнута в розпалювані нацистами антисемітські виступи. Навпаки, ця структура українського визвольного руху безпосередньо надавала допомогу євреям, а вони перебували у складі її формувань. Відомий український історик Я. Дашкевич так пише про це: "Євреї хоробро боролися у лавах УПА. Ми не знаємо випадків їх негідної поведінки"10. В кінці 1943 і в 1944 рр. керівництво ОУН і УПА вели переговори з німецькими чинниками з метою зберегти власні сили та поповнити бойовий арсенал. Хоча збройні сутички між загонами УПА і німецькою армією під час цих переговорів не припинялися. Не такою успішною виявилася етнонаціональна політика українського визвольного руху стосовно поляків, зокрема польського визвольного руху. Впродовж Другої світової війни відбувалося нагнітання загострення відносин між українським і польським визвольними рухами, що призвело до взаємної збройної боротьби між ними, через що значною мірою постраждало як українське, так і польське цивільне населення. Всі спроби розв'язати українську-польську конфронтацію під час німецько-радянської війни завершувалися невдачами через досить складні українсько-польські історичні протиріччя, на які наклали свій відбиток політичні проблеми, що виникли під впливом подій Другої світової війни. Тим не менш, в 1945 р. між УПА і АК було укладено угоду про співпрацю11. Укладена по закінченні війни в Європі, вона принесла користь двом сторонам і, крім того, помітно вплинула на подальшу історію українсько-польських відносин. Було доведено, що співпраця

---

Сторінки: 1 2 3