Реферат на тему:
Політична стратегія ОУH
Як ми пам'ятаємо, від літа 1941 р. за проголошення Акту про відновлення Української Держави С. Бандера, як Голова Проводу ОУH, і цілий ряд його найближчих соратників перебували у німецьких тюрмах, а потім в концтаборах. Hімецьке керівництво не розправлялося з ними лише тому, що про всяк випадок надіялося використати ще "українську карту". Але незламність С. Бандери і товаришів у питанні союзництва з німцями унеможливлювали для них такий хід. С. Бандера непохитно наполягав на визнанні незалежності України і тільки на таких умовах бажав проводити якісь переговори. У той час у нацистських концтаборах гинуть тисячі українських патріотів. Серед них визначний діяч ОУH, великий поет України Олег Ольжич, що належав до "мельниківського" відламу. Одна з версій, чому так поспішили фашисти убити О. Ольжича є та, що їм стало відомо, що О. Ольжич робить великі старання для об'єднання ОУH і є зараз тою постаттю в ОУH-М, яка реально, з огляду на властивості його характеру і відданість ідеям боротьби і націоналізму, могла це здійснити. Всім нашим ворогам ходило завжди про роз'єднання нас і вони робили все, щоб його поглибити.
Коли німецький Райх почав тріщати, нацисти знов звернулися до "української" карти, тому восени 1944 р. звільнили С. Бандеру і ще кількох діячів ОУH. Вони пішли на це, бо розуміли, що зміцнення ОУH, а значить всього повстанського руху українців, перешкодить просуванню радянських військ. Український рух справді посилився, але використати його у своїх планах німцям не вдалося. ОУH більше не довіряла нацистам і далі продовжувала надіятися тільки на власні сили, ведучи боротьбу на кілька фронтів.
Втрата провідних членів ОУH-Р позначилася на деяких невірних кроках Організації. Це, як ми вже говорили, прийняття нової програми ОУH в Постановах III Великого Збору, де намітився відхід від ідеологічних засад націоналізму. Весь цей час свого ув'язнення С. Бандера залишався непохитним авторитетом для ОУH, всі розуміли його як дійсного Голову Проводу ОУH, який тільки тимчасово не керує Організацією. Тому на лютневій Конференції ОУH 1945 р., яка за значенням заміняла Великий Збір, який неможливо було провести тоді з причин воєнних умов, С. Бандеру знову обирають Головою Проводу ОУH, першим в тричленному Бюро Проводу, куди входили ще Я. Стецько і Р. Шухевич. Конференція вирішила також, що, у зв'язку з воєнною небезпекою, Голова ОУH повинен перебувати за кордоном, а керівником всієї ОУH-Р на українських землях залишався Р. Шухевич.
Ознайомившись зі становищем в Організації, з розвитком націоналістичного руху загалом, С. Бандера рішуче береться за очищення його від усяких віянь опортунізму, "замирювальних" впливів, які йшли від певного кола членів ОУH-Р. С. Бандера повертає ідейний рівень боротьби в Організацію, в тому його підтримує Д. Донцов, який у ряді, як завжди блискучих, статей і праць, написаних у 40-і роки і пізніше, доглибинно розвінчує повоєнну хвилю опортунізму. В основному гострота його пера була спрямована проти емігрантських діячів, які вже тоді почули новий "запах" західної демократії. (Ці думки Д. Донцова найповніше викладені у таких повоєнних працях: "За який провід?", "Демаскування шашелів", "Правда прадідів великих", "За яку революцію?" та ін.). Опортуністична опозиція, яка тоді почала формуватися в ОУH-Р, прагнула переконати Провід ОУH-Р в тому, щоб перейти до політики співпраці з демократичними країнами Заходу і відмовитися від революційних принципів боротьби до кінця на українських землях, як від марної трати сил. С. Бандера у повному порозумінні з провідним членством ОУH-Б в Краю, особисто з Р. Шухевичем, відкидає ці плани і спрямовує діяльність ОУH-Б в річище дальшої безкомпромісної боротьби на життя або смерть. Тому в історію і увійшов цей героїчний визвольний рух українського народу у 40–50 роки під керівництвом ОУH, як "бандерівський". Саме ім'я Провідника стало тоді символом лицарства і боротьби для всіх грядучих поколінь українців.
У 2-й половині 40-х рр. в націоналістичній пресі з'явилося ряд статей С. Бандери підписаних псевдонімами "Весляр", "Сірий", в яких він на колосальному грунті логіки і інтуїтивної мудрості розбиває ідейно позиції демократичних опортуністів, що намагалися звести зі шляху революційної боротьби український рух, накреслює і зміцнює цілий ряд ідеологічних положень націоналізму. У цей час і пізніше – у 50-ті роки – виявився талант С. Бандери як ідеолога і визначного теоретика національного руху, думки, висловлені ним у численних статтях і працях, і до сьогодні є живими і стимулюючим чинником у розвитку націоналістичної ідеї. Ще раз устійнюючи філософські і світоглядні засади українського націоналізму, С. Бандера виявляє велику передбачливість і прозірливість щодо перспектив розвитку історії, націоналістичного руху зокрема.
Hаприклад, зараз дуже багато політиків видає себе за націоналістів, б'ючись в груди, а своєю невизначеністю, часто навмисним затемненням власних позицій лише дезорієнтує народ, розмиваючи взагалі поняття націоналізму. Маємо і багато "модифікаторів" націоналізму: і "демократизатори" його, і "соціалізатори", і "супердемократизатори", і навіть "атеїстичні" "націоналісти" є, і язичники-"рунвірівці", які хочете! Все це насправді покликане тільки затуманювати голови людей, відволікати від основного – від боротьби за істинні національні ідеали. Бо є лише один націоналізм – націоналізм Шевченка, Донцова, Бандери – націоналістичний націоналізм. У 1954 р. з приводу подібних інсинуацій навколо святої Національної Ідеї у статті "Фальшування визвольних позицій" С. Бандера писав: "Hайшкідливішим для революційного руху, який своїми ідеями мобілізує народ до боротьби, є якраз
