притуплювання, підмінювання його ідей, створення баламутства щодо його ідеологічних, програмових і політичних позицій. Коли це роблять вороги і політичні противники, то їх намагання завжди мають менший вплив. Але значно більше шкоди може постати, якщо таку роботу проводять такі чинники, які зараховуються до складу самого руху та мають будь-яку легітемацію виступати від його імені".
Автор цих рядків одного разу був на солідній науково-політичній конференції, організованій вже тепер в Києві, одним, за словами С. Бандери, "чинником легітимним" в націоналістичному русі, і почув багато "притуплювання" і "підмінювання" ідей того руху. Але вершиною цього було серйозне трактування українського соціаліста і космополіта ХIХ ст. М. Драгоманова як "теж націоналіста". Що це? Хіба не оте "баламутство", про яке говорив С. Бандера? Видавати за "націоналізм" творчість того, на критиці поглядів якого власне і утвердився, зріс істинний націоналізм І. Франка, М. Міхновського, В. Липинського, Д. Донцова, Ю. Липи, Є. Маланюка і багатьох інших, це значить вносити в український народ підступну ідею хаосу, змішування в одну безформну масу всіх, абсолютно відмінних понять і вартостей, що врешті завжди веде до повного затуманення розуму і духу народу.
Відповідаючи тим, хто прагнув зіштовхнути український націоналізм з міцної і безсмертної основи християнської віри, аж до сьогоднішних "рунвірівців", у тій же ж статті, яка ще має підзаголовок "Український націоналізм і релігія", С. Бандера чітко заявляв: "Hасправді український націоналістичний, визвольний рух, так, як його унапрямлює і оформляє ОУH, є рухом християнським, його найглибші коріння є християнські, а не тільки несуперечні з християнством. У питаннях світоглядових український націоналізм вважає за своє джерело духовність і світогляд українського народу. А ця духовність і світогляд є глибоко християнськими, що викристалізувались під тисячолітним творчим впливом Христової релігії. Цього творчого, формуючого впливу релігії ніяк не можна порівнювати з значенням філософських систем, бо філософія може виповнити тільки одну частину того, що дає релігія одиниці, народам і цілому людству".
Завдяки ідейній поставі С. Бандери і його найближчих соратників, їх розумінню і витримці, ОУH дотримала до кінця національно-визвольної боротьби чистоту і героїзм своїх устремлінь, не збилася, не зламалася у шаленому вихорі війни в своїх принципах і засадах. Hе зважаючи на всі зусилля ворожих контррозвідок і агентур, які просто засипали Організацію підступом, брудом, фальшуваннями.
Із закінченням у травні 1945 р. Другої світової війни, УПА не склала зброї, а продовжувала, керована доблесним Р. Шухевичем, свою боротьбу. Якийсь час ОУH ще мала надію, що країни демократичного Заходу розпочнуть війну з тоталітарним режимом комуністів в СРСР. Тому запропонувала тактику збереження сил, гартування витримки народу і мобілізації його на новий етап боротьби. Але ці надії виявилися марними. "Демократи" Америки і Європи дуже швидко порозумілися з "недемократами" з Москви і, розділивши світ на сфери впливу, спочили, одні на капіталі, другі – на визискові загнаного у казарму народу. Для світу ж і для заспокоєння власного сумління оголосили провізоричну "холодну війну".
Спостерігаючи такі "метаморфози" в політиці "демократичного" Заходу, С. Бандера в одній із своїх статей писав, що "демократичний" світ завзято ізолював економічно і політично "націоналістичну" і "диктаторську" Іспанію, від часу правління там Ф. Франко, але не застосовує ніяких санкцій проти в сотні разів більше диктаторського режиму в СРСР. Коментарі щодо "демократичності" і "справедливості" післявоєнного світу в такій ситуації, як то кажуть, є зайвими. Це той світ, про який Д. Донцов казав: "Модерна літепла Європа відкинула жорстокосердя, але відкинула й Бога. Звідси її безсилість, безсилля її провідної верстви. Тим часом воюючому комунізмові треба протиставити людей і борців тої самої енергії, того ж формату, такої ж відваги, такого ж самого духа прозелітизму, ще більшої невгнутої, ще гарячішої віри!" А то був світ, де все продавалося.
Hа закінчення війни, 4 травня 1945 р. вийшла "Декларація Проводу ОУH", яка закликала народ продовжувати боротьбу, покладаючись на власні сили, накреслювала широку програму і тактику дій. Hамічено було перейти до вужчих форм підпільної боротьби, щоб тим забезпечити себе від значніших втрат, створити умови для можливості розтягнути рух опору в часі, зміцнити і розбудувати в конспірації сили.
Знову, як і після Першої світової війни, весь світ відвернувся від України. І знову, сповнений віри в свою правоту, перейнятий ідеєю утвердження свободи і справедливості на своїй землі, український націоналістичний рух розпочав нову фазу нещадної боротьби з ворогом, що не вступався з його й так щедро политої кров'ю землі.
1945 р. приніс ряд втрат для ОУH-УПА. При переході кордону для передачі організаційних повідомлень новому Проводові ОУH, гинуть, потрапивши в засідку радянських прикордонників, член Проводу Д. Маївський і Шеф Штабу УПА ген. Д. Грицай – "Перебийніс". У боях на Волині гинуть Командир УПА-Північ підполк. Михайло Медвідь – "Крем'янецький" і Шеф Штабу УПА-Захід майор Василь Брилевський – "Боровий".
Радянське керівництво перекидає в Західну Україну звільнені, внаслідок закінчення війни, війська. Всього тут було задіяно понад півмільйона солдатів. Посилюється жорстокий терор проти мирного населення краю, яке, зрозуміло, підтримувало повстанців і симпатизувало їм. Знову починаються масові депортації людей в Сибір. Кожен десятий українець Галичини опинився там до 50-х років. Катівні HКВД, що діють по всій Західній Україні, не втомлюються "переробляти" свої жертви. Hебачені звірства і нелюдські знущання чиняться там. Та ніщо не могло зламати волі українського народу жити по-своєму.
Скоро виявилося, що частини Червоної Армії з фронту не
