Реферат на тему:

олітичні ідеї членів Кирило-Мефодіївського братства

Зміст.

1. Передумови виникнення Кирило-Мефодіївського братства та його склад.

У 30-х роках змінюються акценти у внутрішній політиці Російської імперії. Новий міністр народної освіти граф С. Ува-ров наполягав на тому, що шлях до процвітання російської держави лежить через зміцнення трьох принципово важливих суспільних основ — самодержавства, православ'я, народності. Поява пропагандистського гасла "народності" означала не що інше як посилення процесу русифікації та новий наступ на права національних меншин. У цьому контексті й слід оціню-вати та сприймати факт виникнення 1846 р. у Києві українсь-кої політичної організації — Кирило-Мефодіївського товарис-тва (братства). Це об'єднання, з одного боку, стало яскравим свідченням невмирущості політичної традиції обстоювання українського автономізму, з іншого — закономірним виявом загальноєвропейських тенденцій та процесів. Таємна органі-зація виникла під впливом загострення протистояння у Євро-пі між силами абсолютизму і демократії; ідеологічно сформу-валася на основі передових західноєвропейських філософсь-ких систем та ідей польського романтизму; організаційно згур-тувалася, наслідуючи приклад європейських таємних органі-зацій; стала своєрідною реакцією українського народу на по-силення наступу царату на його права.

Засновниками Кирило-Мефодіївського товариства були В. Білозерський, М. Гулак, М. Костомаров, П. Куліш, О. Маркевич. Пізніше до його складу увійшли Г. Андрузький, О. Навроцький, Д. Пильчиков, І. Посяда, М. Савич, О. Тулуб. У роботі товариства активну участь брав і Т. Шевченко.

2. Основні програмні положення братства.

Основні програмні поло-ження цієї організації сформульовані у Книзі буття українсько-го народу" і "Статуті Слов'янського братства св. Кирила і Мефодія". Характерною рисою цього об'єднання була чітка, яскраво виражена релігійна спрямованість. Про це свідчить той факт, що товариство назване на честь відомих слов'янських просвітителів, православних святих Кирила й Мефодія, і сама форма організа-ції була запозичена в українських церковних братств. Глибока релігійність пронизує і програмні документи кирило-мефодіївців, у яких домінують соціальні ідеали первісного християнства, чітко простежується ідея обстоювання загальнолюдських ціннос-тей — справедливості, свободи, рівності і братерства.

"Книга буття українського народу" — це синтезна модель перебудови суспільного життя, у якій була зроблена спроба вра-хувати релігійні, соціальні та національні фактори. Концепція кирило-мефодіївців містила: 1) створення демократичної феде-рації християнських слов'янських республік; 2) знищення царизму та скасування кріпосного права та станів; 3) утвердження у сус-пільстві демократичних прав і свобод для громадян; 4) досяг-нення рівності у правах на розвиток національної мови, культу-ри та освіти всіма слов'янськими народами; 5) поступове поши-рення християнського ладу на весь світ.

Побудована на ідеях українського національного відроджен-ня та панславізму, ця програма далеко виходила за межі власне української проблематики. Характерно, що, перебуваючи під впли-вом західноєвропейських філософів та польського романтизму, у яких у цей час чітко простежується популярна народно-месіан-ська ідея, кирило-мефодіївці розробили свій варіант "месіаніз-му": головною особою їхніх широкомасштабних планів мав ста-ти скривджений, поневолений, але нескорений український на-род. Саме йому відводилася місія визволителя росіян від їхнього деспотизму, а поляків — від аристократизму, роль спасителя і об'єднувача усіх слов'янських народів.

Програмні документи товариства народжувалися у дискусі-ях. Саме цим, очевидно, пояснюється їхня синтезність та полі-фонічність, адже пріоритетну роль національних ідей обстоював П. Куліш, соціальних — Т. Шевченко, а загальнолюдських та християнських — М. Костомаров.

М. Костомаров, якого (поряд із М. Драгомановим), можна вважати одним із основопо-ложників української політології як науки, був одним із найактивніших учасників Кирило-Мефодіївського товари-ства. В його особі втілювалися риси романтика в поєднан-ні з високим релігійним напруженням, яке відзначало майже всіх членів товариства. Рушійними силами україн-ської історії він вважав народні маси, їхню самосвідо-мість: чим свідоміший народ, тим швидше він знайде са-мого себе і шляхом самореалізації самовизволиться.

Думки М. Костомарова про федерацію, республікан-ський лад, громадські свободи, що складали у синтезі його політичну концепцію, були обгрунтовані ним у програмі кирило-мефодіївців та окремих статтях, надрукованих у журналі «Основа» (виходив у Петербурзі в 1861— 1862 pp.). Це передусім «Думки про федеративний прин-цип у старій Русі», «Дві руські народності», «Риси народ-ної південно-руської історії» та «Правда московцям о Руси».

Крім Костомарова, найвидатнішими членами Кирило-Мефодіївського товариства були Тарас Шевченко, вчений Микола Гулак, публіцист, майбутній видавець «Основи» Олександр Навроцький, письменник Панас Маркович,

поет, історик і письменник Пантелеймон Куліш. Кирило-мефодіївці були добре обізнані з передовими ідеями того-часних західних учених і філософів, зокрема цікавилися «лівими гегельянцями». До того ж син кріпачки Костома-ров, колишній кріпак Шевченко добре розуміли почуття, потреби і прагнення широких народних мас. Ця обізна-ність з народним життям поєднувалася у кирило-мефодіївців з глибоким знанням української історії, минулого Ук-раїни як підстави її майбутнього. Запозичені із західних джерел ідеї сприймалися ними крізь призму досвіду, на-бутого в результаті дослідження українського народного життя—як минулого, так і сучасного; на такому грунті формувався суспільний світогляд учасників товариства.

Слов'янські республіки, на думку Костомарова, повин-ні були утворити союз. У своїх автобіографічних записках написаних значно пізніше, Костомаров стверджував, що цей союз мав бути федерацією слов'янських республік, з'єднаних між собою на зразок давніх грецьких держав або Сполучених Штатів Північної Америки. Згадуючи про своє знайомство з Т. Шевченком у Києві, вчений писав: «Разговор у нас шел о делах славянского мира, высказы-вались надежды будущего соединения славянских народов в одну федерацию государственных обществ, и я при этом излагал мысль о том, как было бы хорошо существование отдельного славянского общества, которое бы имело ши-рокую цель установить взаимность между разрозненными и мало друг друга знающими славянскими племенами». Проте ні в статуті товариства, ні в