його коротких відозвах слово «федерація» не зустрічається. Саме порівняння Кос-томаровим майбутнього слов'янського союзу зі Сполуче-ними Штатами й грецькими державами викликає здиву-вання: Сполучені Штати — це дійсно федерація, але дав-ньогрецькі держави-поліси в часи свого розквіту (VI— V ст. до п. е.) не утворювали федерацій, і зв'язки між ни-ми на той час носили переважно ідейний, релігійний і культурний характер. Можна припустити, що поняття «фе-дерація» Костомаров інтерпретував дещо інакше, ніж су-часні політологи. Кирило-мефодіївці шукали зразки для майбутнього ідеального ладу в історичному минулому слов'янщини, зокрема в «федеративному принципі давньої Русі», висвітленому Костомаровим у статті під такою ж назвою, надрукованій у журналі «Основа» за 1861 р. Цей «федеративний принцип», за словами Костомарова, прояв-лявся у племінній спорідненості населення, близькості мо-ви, спільності віри, багатьох звичаїв, традицій, у прина-лежності князів до однієї династії, тобто більше в рисах культурної та расової, аніж політико-правової спільно-сті.
Домігшись державної самостійності, слов'янські рес-публіки повинні були, на думку Костомарова, встановити однакові основні закони (про республіканський лад, ска-сування кріпосництва тощо); однакову грошову систему; спільно вступати у відносини з іншими державами; утри-мувати невелике спільне військо за умови існування на-родної міліції у кожній республіці; мати спільні керівні органи союзу, зокрема президента і конгрес, які мусять обиратися на чотири роки. Цим обмежувались політико-юридичні зв'язки між слов'янськими республіками; натомість повинні були широко розвиватися ідейно-культурні, релігійні зв'язки, що базувалися б на принципах христи-янської моралі.
Для досягнення своєї стратегічної мети—збудування незалежної української республіки в складі слов'янського союзу — кирило-мефодіївці ставили перед собою конкрет-ні завдання: 1) поширення ідей християнського громад-ського устрою, свободи та рівності, що базувалися б на християнській науці і народному праві; виховання молоді в дусі християнських громадських ідей; 2) наближення до народу, пізнання його життя та потреб, піклування про його освіту і добробут; 3) розвиток української мови та культури, переклад на українську мову кращих творів сві-тової літератури; 4) проповідування ідей повної соціальної рівності та ліквідації станових відмінностей у правах громадян, знищення кріпацтва; 5) формування почуття любо-ві до інших слов'янських народів, пропаганда пам'яток слов'янської історії та народної творчості з метою «ожив-лення почуття народності», свідомості взаємного братер-ства слов'ян; пробудження у масах прагнення до ліквіда-ції національних та релігійних суперечностей серед слов'-янських народів, поширення ідей спільності християнських церков.
Таким чином, основні підвалини суспільно-політичної концепції Костомарова складають, народно-месіанська ідеологія та демократизм. Останній він уважав найвищим досягненням українського народу. Мрії про братерське співжиття усіх слов'янських народів, ідеалізація демокра-тичних чинників української історії, українського «націо-нального духу» складають зміст слов'янофільського на-родництва М. Костомарова. Найвища мета, критерій істо-ричної оцінки для нього — це християнська релігія, слов'-янофільство, месіанський націоналізм і народництво, які в його світогляді підпорядковуються релігійній ідеї.
3. Значення Кирило-Мефодіївського братства в розвитку політичної думки ХVIII – XIXст.
Характерно, що, навіть виробивши компромісну концепцію суспільних перетворень, члени братства суттєво розходилися у питанні про шляхи її реалізації. Розбіжності у поглядах були знач-ними: від ліберально-поміркованого реформізму (В. Білозерський, М. Костомаров, П. Куліш) — до революційних форм і мето-дів (Г. Андрузький, М. Гулак, Т. Шевченко).
Навесні 1847 р. після доносу студента О. Петрова Кирило-Мефодіївське товариство було викрите і розгромлене. Малочи-сельність організації, вузька сфера її впливу, переважно культур-ницький та пропагандистський характер діяльності створили ілю-зію у офіційної влади на початку слідства, що Кирило- Мефодіївське товариство не є серйозною загрозою для самодержавства. Зокрема, шеф жандармів граф Орлов зазначав у своєму листі до Миколи І: "Общество было не более как ученый бред трех моло-дых людей". Проте глибше вивчення творів Т. Шевченка та до-кументів братства діаметрально змінили думку властей, які врешті-решт побачили в них чітку антимонархічну спрямованість, праг-нення радикальним шляхом досягти соціального визволення, обгрунтування права українського народу на власну державність, демократію; Через це усі члени організації без усякого суду пот-рапили у заслання.
Отже, наприкінці XVIII — на початку XIX ст. в Україні роз-горнувся процес національно-культурного відродження. У цей час активно збиралися та вивчалися історичні документи, етног-рафічні експонати, фольклорні пам'ятки. На цьому грунті роби-лися перші спроби створення узагальнюючих праць з історії Украї-ни. Поступово відроджується мова, розширюється сфера її вжит-ку, насамперед серед української еліти. Цьому процесові спри-яли поява першої друкованої граматики та словника українсь-кої мови. Заявляє про себе іменами Т. Шевченка, Є. Гребінки, Г. Квітки-Основ'яненка українська література, яка не тільки зба-гачує, удосконалює мову та розширює жанровий діапазон, а й активно пропагує демократичні, антикріпосницькі ідеї, ненависть до національного гноблення.
Кардинальні зрушення, які відбулися наприкінці XVIII — на початку XIX ст. в історичній науці, літературі, розвитку мови стали своєрідним підґрунтям пробудження у народу національ-ної свідомості, сприяли усвідомленню ним своєї самобутності, зростанню бажання відстоювати свої права.
Поява та діяльність Кирило-Мефодіївського товариства фак-тично поклала початок переходу від культурницького до полі-тичного етапу боротьби за національний розвиток України. Це була спроба передової частини національної еліти осмислити та визначити місце і роль українського народу в сучасному світово-му історичному контексті. Заслуга членів Кирило-Мефодіївсько-го товариства полягає в тому, що вони, врахувавши уроки світового досвіду і, спроектувавши передові західноєвропейські ідеї на український ґрунт, сформулювали основні постулати україн-ського національного відродження, визначили форми та методи досягнення поставленої мети.
Література.
1. Бебик В.М. Політологія: теорія, методологія, практика: Підручник . К.:МАУП. 1997.- 248с.
2. Гаєвський Б.А. Сучасна українська політологія: Навч. посібник. К.:МАУП- 1999. - 268с.
3. Конституція України. - К., 1996.
4. Політична система сучасної України: особливості становлення, тенденції розвитку/Редколегія: Ф.М. Рудич (голова) та ін. К, 1998.