Українська провідна верства — "інтелігенція" — виявилась не готовою до подій, не змогла очолити масу. Більше того, вона і на еміграції не прагне об’єктивно проаналізувати ситуацію. Знову на перший план виноситься питання соціальне, а не національне. Налякана революцією українська еміграція прагне боротись з більшовиками за допомогою будь-яких союзників, у тому числі і вчорашніх ворогів з табору російської буржуазії та білого дворянства. У цій боротьбі вони різко критикують практично всі дії української радянської влади, включно з процесами так званої українізації. Сам факт існування Української Соціалістичної Радянської Республіки ними відкидається апріорно. У той же час, на думку Ю. Бачинського, існування УСРР несе в собі величезний національно-виховний ефект — українці звикають до того, що вони мають "свою" ладу, "свої" кордони", державні символи і т.п. А влада змушена йти на задоволення національних потреб населення. З часом у нації виробиться "звичка" до власного державного існування і процес її розвитку знайде своє логічне завершення в незалежній державі.

Саме така оцінка Ю. Бачинським значення існування УСРР може пояснити той факт, що ця непересічна і прозорлива людина, 26 листопада 1933 року переїжджає до Харкова і починає Працювати в редакції Української Радянської Енциклопедії. Менше ніж через рік, 4 листопада 1934 року, він був заарештований, звинувачений в шпигунстві, та в тому, що є "емісаром ОУН", засуджений до ув’язнення і помер в сталінських концтаборах 6 червня 1940 року.

Справжні мотиви переїзду Ю. Бачинського до УСРР встановити доволі важко, але його теза про те, що "... боротьбу проти російської окупації повинно вестися проти російської окупації — самої по собі, от же проти окупаційного гону "московської" нації взагалі, без огляду на те, чи ту націю під політично державним оглядом репрезентує російське дворянство чи російська буржуазія чи російський пролетаріят — февдальна Росія, буржуазна Росія чи соціялістична Росія", може навести на думку про те, що підозри НКВС щодо антирадянських настроїв Ю. Бачинського були не безпідставними.

Ю. Бачинський є непересічною фігурою в українському політичному русі. Марксист і соціал-демократ він одним із перших на повний голос заявив про невід’ємне право України на державно-політичну самостійність. Він зміг дати політико-економічне обґрунтування ідеї української незалежності, пророче передбачив, що боротьба за неї буде важкою і кривавою, що зменшити кількість жертв може лише сам український народ та його провідники, якщо чітко усвідомлять свої інтереси і об’єднаються в спільній боротьбі. Марксистську методологію Ю. Бачинський використав для того, щоб боротися з тими, хто іменем Маркса прикривав прагнення до збереження власного панування над підкореними народами.

"Заперечення диктатури пролетаріату, визнання права на приватну власність, активна соціальна роль держави, її участь у перерозподілі матеріальних і соціальних благ, поступова еволюція у напрямку встановлення справедливості і максимальної допомоги якомога більшій частині своїх громадян — основні положення однієї з теорій конституційного (державного) права — соціально-демократичної, творцями якої були Ф. Ласаль, Е. Берштейн, К. Каутський. Отже в один ряд з ними можна поставити й Ю. Бачинського"

У цьому ж ряду стоїть і найбільш яскравий діяч українського руху в Галичині кінця XIX — початку XX сторіччя, чий вплив на громадські настрої забезпечувався силою інтелекту та морального авторитету Іван Франко (1856-1916). Його значення для становлення сучасної української нації часто порівнюють із значенням Т. Шевченка. Еволюція ж політичних поглядів І. Франка є характерною для розвитку домінуючих тенденцій в українському русі на західноукраїнських землях на рубежі двох століть.

Народився Іван Франко 27 серпня 1856 року в селі Нагуєвичі Дрогобицького повіту в сім’ї коваля. Згадуючи пізніше своє дитинство, в одному з листів до М. Драгоманова І. Франко писав про батька: "Як чоловік і ремісник він мав велику повагу не тільки в своїм селі, але й широко в окрузі, і досі ще багато людей згадує з великою пошаною "Яця (Якова) — коваля з Гори" (так зветься присілок, чи слобода, де я родився). Хрестив мене знаний в літературі Осип Левицький, автор граматики і кепських перекладів з Гете; деякі книжки, котрі по нім осталися в селі в руках мужиків, як "ВЂнок русинам на обжинки" (1844-47 р.р.), історія біблійна і збірник "ПЂесен богоговЂейных" (Перемишль 1837) належали до першої моєї лектури". Мати І. Франка — Марія — походила з небагатого шляхетського роду Кульчицьких. Батько помер коли І. Франкові було лише 8 років.

Яків Франко приділяв велику увагу освіті сина. Як згадував пізніше один з однокласників І. Франка по початковій школі в с. Ясениці Сільній батько вже тоді "рішився дати найстаршого сина до вищої школи". Підтримувала його в цих діях і баба по матері — Людовіка Кульчицька з роду Гвоздецьких — яка сама овдовівши змогла дати освіту 6 дітям. Під час навчання в школі І. Франко жив в її домі й користувався досить багатою