1864 року за рішенням матері з початкової школи в с. Ясениці Сільній І. Франко переходить до "нормальної" школи отців Василиян у Дрогобичі. Під час навчання в гімназії, була зроблена перша спроба залучити І. Франка до громадсько-політичної роботи. А. Чайковський — учень Самборської гімназії, член тамтешньої "Студентської Громади" в 1871-1872 роках кілька разів відвідував Дрогобич маючи на меті організувати Громаду й там. Однак Франко заявив йому, що робити це тут ні з ким, бо гімназистів більше цікавлять розваги. Спроба створити таємну організацію з українських та польських гімназистів також була невдалою. Причиною цього були не національні суперечності, І. Франко, навпаки, підкреслював панування приятельських відносин як "між поляками та українцями, так і з жидівськими учениками", а нехіть до серйозної роботи.

Після закінчення Дрогобицької гімназії, Іван Франко починає вивчення класичної філології та української мови та літератури у Львівському Університеті. З самого початку навчальний процес не міг задовольнити всіх запитів нового студента і Франко відразу поринув у громадську роботу. Згадуючи про ці часи він писав: "Прийшовши до Львова ... я опинився раптом серед спорів язикових і національних, котрі для мене були зовсім чужі й не зрозумілі, то й очевидно не міг у них знайти ладу і хитався довго то на цей, то на той бік. Я заприязнився тут з М. Павликом"

Ці дискусії були викликані трьома листами М. Драгоманова до редакції москвофільського журналу "Друг", опублікованими в 1875-1876 рр. в яких він намагався дати соціально-політичні орієнтири для української галицької молоді і повернути її від дискусій про орієнтації на зовнішні сили до справи служіння власному народу. Вже в першому листі Драгоманов задав тон дискусії: "А втім, на мою думку, краще не сперечатися, а зайнятися спільною роботою в безспорному напрямі: просвітою народу, його мовою, зближенням вищих верств з народом, між іншим і при помочі літератури про народ і народною мовою"

Влив драгоманівських ідей на галицьку українську молодь був величезним. Як зазначав М. Лозинський "Листи Драгоманова викликали серед молодїжі, до якої були звернені, велике вражіннє, котре можна було зауважити і в заявах редакції "Друга" до кожного з листів. Часть членів "Акад. Кружка" перейшла до українства й на загальних зборах 1876 р. переперла навіть вибір свого видїлу. В редакції "Друга" почала брати верх народня мова й реальнїйший зміст. А хоч "Акад. Кружок" опанували знову москвофіли, а "Другъ" після арешту редакції в липні 1877 р. перестав виходити, — одначе зерно, кинене Драгомановим, видало плід. Його думками перейнялася група молодїжи й почала їх проповідувати, не лякаючи ся анї переслідувань властей, анї осуду своєї суспільности. Найвизначнїйшим представником сєї групи виступає Іван Франко"

Ці листи Драгоманова стали епохальними в боротьбі за українську справу в Галичині проти москвофільства та рутенства. Відбувся розкол в середовищі української галицької інтелігенції, молодше покоління під впливом Драгоманова швидко радикалізувалось і протиставлялось старшим діячам-культурникам. Сам І. Франко, відзначаючи ту величезну роль, яку відіграли публікації Михайла Драгоманова в житті багатьох молодих галичан писав: "Статті й листи Драгоманова — то були мов удари батога; вони пекли й боліли, часто трапляли невинуватих, бували несправедливі, але завжди змушували до думання, до входження в глибину справи, до обрахунку з власним сумлінням. Непедагогічний у детайлях, сей метод був чудово відповідний власне до розбурханий грубошкірої, лінивої та байдужої рутенської натури"

1877 р. галицька поліція починає тероризувати прогресивну українську молодь ліворадикальних переконань. Спочатку були заарештовані М. Павлик, М. Котурницький та ряд інших. У липні 1877 року було заарештовано і самого І. Франка. Приводом була згадка про Франка в одному з листів М. Драгоманова, що були знайдені під час арешту і обшуку М. Котурницького. Франкові було інкриміновано участь в таємних організаціях та "розповсюдження соціалістичних ідей".

Конституція 1867 року гарантувала громадянам Австро-Угорщини права на свободу слова, зборів, організацій та вільне висловлювання політичних поглядів. Однак поліція була налаштована дуже рішуче і прагнула будь-що придушити в зародку розповсюдження серед українців Галичини соціалістичних ідей. Так само як і російська. Однак, Австро-угорська імперія, порівняно з Російською, була країною відносно цивілізованою. Як зазначав Є. Маланюк, порівнюючи умови життя і творчості двох українських геніїв: ""Свободний художник" Петербурзької Академії Мистецтв — Тарас Шевченко — міг бути якстій політично забитий і засланий в Азію "з найсуворішою забороною писати і малювати", і деталі його біографії і творчості ми все ще збираємо, і як мозаїку старанно складаємо по сей день. "Доктор" Віденського університету — Іван Франко, хоч і ознайомлений з австрійською провінційною в’язницею, був, все ж таки повноправним громадянином старої європейської держави, членом міської львівської громади, знаним суспільним діячем, якого життя — у цілій його трагічності — проходило на очах своїх людей, з дня на день, аж до самої смерти в травневий день 1916 року"

За рішенням суду І. Франка було засуджено до 6 тижнів суворого арешту та грошового штрафу в 5 ринських австрійської валюти, а в разі його несплати ще до 24 годин перебування під вартою. В цілому Франко провів у тюрмі вісім місяців і 23 дні. Однак цей арешт не злякав його, не зломив духу, а, навпаки, привів до радикалізації поглядів. "... Обставини штовхали його до того, щоб поглибити своє обізнання з соціалістичною теорією і