Та шлях насильства, грубого, відвертого для І. Франка не с як єдино можливим, так і бажаним, що видно ще з його листа до О. Рошкевич від 20 вересня 1878 року. Тут він розходиться і з Марксом і з такими тогочасними авторитетами за "світле майбутнє" як Бакунін, Лавров чи Луї Блан. Сам розвиток суспільства логічно і невмолимо веде до досягнення бажаного стану і головне прибирати завади на цьому шляху і сприяти його розвиткові в необхідному напрямку.
Для обґрунтування цієї тези, Франко використовує Марксів постулат про головну тенденцію сучасного йому суспільства — концентрація капіталу та виробництва, швидкого наростання соціальної поляризації та зниження ролі та впливу середніх верств. Ця концентрація, у першу чергу, виробництва не залишається на, його думку, поза увагою держави: "Як тільки якесь велике транспортне чи фабричне об’єднання займе панівне становище, відразу всевладна сьогодні держава звертає на нього увагу і обдумує способи, як би прибрати його до своїх рук". Подібні дії держави, на думку Івана Франка, за будь-яких умов є явище позитивне остільки, оскільки: "...держава є виявом загалу громадян, що входять до її складу, а власність держави є, отже, власністю загалу"

Відповідаючи на питання про те, яким шляхом держава здійснює оде-ржавлення промислових підприємств він вказує на експропріацію, але не на основі збройного насильства, а викупу їх у власників. "Зрештою, громадяни зобов’язані зрікатися своїх приватних справ, якщо цього вимагає добро загалу (виділення І. Франка — О.С.)". Саме це розуміння "добра загалу", вселюдських інтересів, як вищої мети за яку варто боротися, трактування ролі держави в суспільному житті не лише як апарату насильства економічно пануючих класів над простим народом є характерним для політичних поглядів І. Франка навіть в час його найбільшого зближення з марксизмом.

Тому, закінчуючи роботу "Чого ми вимагаємо?" І. Франко зазначає: "Важко тепер точно передбачити, в який спосіб відбуватиметься експропріація всіх капіталістів і перехід засобів виробництва у суспільну власність, але з того, що ми бачимо зараз, можна зробити висновок, що це може відбутися без насильства"

З початку 1881 року І. Франко починає разом з І. Белеєм видавати у Львові український місячник "Світ" де друкує свої наукові статті, перекладні та оригінальні поезії, а також початок великої та цікавої повісті з робітничого життя "Борислав сміється", в якій дає художню оцінку заворушенням серед пролетаріату нафтових промислів Борислава. Як відзначають автори роботи "Суспільно-політичні погляди Івана Франка в світлі його творів та листування", ""Світ" не ставив гостро радикальної програми, одначе був він поступовим органом і гуртував коло себе молодих письменників, так з Галичини, як і з Наддіпрянщини". Серед авторів журналу були також і такі вже відомі українські культурницькі діячі та письменники, як Б. Грінченко, О. Конисський, І. Нечуй-Левицький, та ін.

Заснування "Світу" і робота в ньому знаменують собою початок переходу І. Франка на нові ідеологічні позиції. Це засвідчує не тільки повість "Борислав сміється", в якій симпатії письменника вже однозначно знаходяться не просто на стороні робітництва взагалі, а саме робітників свідомих, освічених і бажаючих боротися за свої права методами легально-політичними і ненасильницькими. Говорячи словами Бенедя Синиці він заявляє: "Я не піду з вами палити".

Показовими для характеристики перелому у його світогляді, що відбувався в цей час є думки, висловлені в опублікованій в журналі статті під назвою "Кілька слів о тім, як упорядкувати і провадити наші людові видавництва".

Еволюціонуючи від ідей марксистського соціалізму, він зазначає: "Наш народ нещасними установами минувшості доведений до того, крім немногих случаїв, відвернувся в ділах господарських від засади асоціації, — пора нам тепер наново вчити його тої асоціації, пора показати йому, як можна укладати господарську асоціацію при захованні повної автономії кожного учасника, пора нам показати йому, що можна удержати і підносити й найменше мужицьке господарство, коли воно зв’яжеться в господарську цілість з другими такими ж господарствами. А я переконаний, що тільки таким способом можна буде охоронити наш народ, а особливо його малоземельну більшість від цілковитої руїни, від цілковитого а швидкого повернення в пролетаріат"

Як видно для І. Франка пролетаризація широких мас населення вже зовсім не є явищем позитивним, як вважали тодішні європейські ідеологи соціалізму. Навпаки, він шукає можливість вижити селянину та іншим дрібним власникам, які, не дивлячись на важку працю, вважалися марксистами класом історично приреченим і допоміжним матеріалом для здійснення історичної місії пролетаріату у майбутній світовій революції. Говорячи про можливість забезпечення більшості працюючого населення — селян, інших дрібних власників, всіх, кого зараз прийнято називати "середнім класом" — можливості нормального існування в умовах конкуренції з великими власниками, І. Франко зазначає: "Ще раз кажу: тільки господарська, ремісна, промислова асоціація може спасти наш народ від економічної руїни, бо тільки тоді кошти господарювання уменшаться, а видатність, продуктивність праці побільшиться. Ніякі другі средства не зможуть радикально вилічити лиха. Інтелігенція наша повинна мати собі за завдання свого життя — не тільки пізнати ту правду, — вона ж ясна як день, — але по силі можності приложити руку до її осущення"

Розриваючи з марксистською традицією безоглядної орієнтації на пролетаріат, його всесвітньо-історичну місію, І. Франко пропонує шлях виробничої асоціації. Ці ідеї є більш відповідними до концепцій анархо-синдикалізму чи "кооперативного" соціалізму. Та і про своє місце і роль