Журнал "Світ" був вже менш соціально-радикальним, порівняно з іншими виданнями, які очолював раніше І. Франко. У ті роки він став практично єдиною трибуною для мислителя. Однак видавнича справа не могла забезпечити нормальних матеріальних умов існування і навесні 1881 року І. Франко, змушений матеріальними нестатками, залишає Львів і переїжджає до родичів у Нагуєвичі, де пробув практично до початку 1883 року.

Перебування серед селян, повернення до власних витоків, ще більше зміцнюють народовські настрої Франка. Не даремно частина дослідників його творчості вважає саме 1882 рік роком перелому в його політичному світогляді і початку відходу від марксизму і соціалізму взагалі. У листі від 16 січня 1883 року до М. Драгоманова він писав, говорячи про зміну своїх позицій та пов’язаних з цим проблем з редколегією "Праці":"... моїх статей редакція кілька відкинула, і відкинула іменно таку статтю, в котрій я радив писати більш по-хлопські, викинути всю заграничну термінологію та й старатися змодифікувати саму теорію соціалізму так, щоб вона ліпше приставала до наших аграрних і дрібнотворних обставин ніж Марксів фабричний соціалізм"

1882 року І. Франко публікує один з своїх найвідоміших історичних романів-утопій — "Захар Беркут". Ця робота була присвячена напівлегендарним подіям часів татаро-монгольської навали і мала багато рис соціальної утопії. "Провідним мотивом її є народницький постулят, що мовляв, народ, селянство, переможе своїм громадським ладом і дружністю"

Одразу після опублікування перших глав "Захара Беркута", при беззаперечному визнанні художньої цінності, навколо політичних ідей, сформульованих в ньому, розгорнулася жвава дискусія. У першу чергу викликала несприйняття спроба ідеалізувати суспільно-політичний устрій давніх громад в українських Карпатах і протиставлення їх князівській владі (подібні мотиви можна спостерегти і в ранній поезії І. Франка про співця Митусу).

Характерним з цього приводу є звертання до І. Франка одного з чільних діячів правого крила народовців О. Патрицького, редактора журналу "Зоря", в якому почалося друкування роману, з приводу спроб ідеалізації життя давніх громад: "Історія республік Новгородської, Псковської й інших доказує власне противні результати, а іменно, що в часах злиденних належить лучитися під одну хоругов, а не дробитися на атоми. Я знаю історію громад старинних і знаю їхню роботу. Не добро загалу, а егоїзм, крайній егоїзм руководив такими організмами: спори за межі, сіножаті, ба, навіть про одинокі деревця студні і т.д." . Особливу увагу О. Патрицький звертає на протиставлення в "Захарі Беркуті" інтересів громади і державницьких ідей короля Данила, який намагався перебороти місцевий патріотизм і об’єднати весь народ для відсічі зовнішньому ворогу, як один із головних недоліків політичної спрямованості твору.

Намагаючись захиститись, І. Франко пише 29 грудня 1882 року до О. Патрицького: "Щодо ваших закидів проти тенденції моєї повісті, то я тепер не буду Вам нічого відповідати, — яко історик Ви можете і мати слушність, хоч не зовсім, бо напр., щодо значення общин я з Вашими поглядами не погоджуся так як тісна організація громад може єдино дати підставу до сильної великої організації крайової’". Та незважаючи на заперечення І. Франка, можна відзначити його відмову від безапеляційності, характерної Для адептів марксизму. Він визнає можливість помилковості власної політичмої орієнтації виключно на робітництво. Це є ще одним свідченням зміни політичних орієнтирів. Ще більш рельєфно зміна позицій видна з більш раннього, від 17 листопада 1882 року, листа до О. Патрицького, в якому він пише до раніше несприйнятного для нього народовця: "Хоч переконання наші поставили нас, так сказати, на противних кінцях одного табору, то все-таки, смію надіятись, ми належимо до одного табору, народовців..."

Це свідоцтво про зміну політичної позиції підтверджується, також, в листі до видавця німецького культорологічного журналу Е. Енгеля написаного в листопаді 1882 року, в якому І. Франко наново формулює своє життєве кредо: "... мета мого життя й деяких моїх товаришів полягає в тому, щоб підтримувати життєві духовні зв’язки української інтелігенції з високорозвинутими націями Європи, а, з іншого боку, ближче познайомити ці нації з духовним життям українського народу...".

Перебуваючи в селі, Іван Франко пише кілька статей до львівського часопису "Діло" кілька статей. Цей факт важив дуже багато. "Діло" — це перша українська щоденна газета, що виходила в 1880-1939 роках, була органом народовців, ліберально-буржуазної політичної течії національно-свідомої української інтелігенції Галичини та Буковини, яка виступала як проти москвофілів, так і проти прихильників та послідовників ідей М. Драгоманова. Головний редактор часопису В. Барвінський давно запрошував І. Франка до співробітництва, але на заваді цьому стояв антагонізм політичних позицій. Лише в кінці 1882 — на початку 1883 р. І. Франко починає зближення з "Ділом" і, навіть, більше того, — повернувшись восени 1883 року до Львова, він стає її постійним співробітником.

У цілому, листи та опубліковані в другій половині 1882 року праці, разом з фактом початку співробітництва в таких відверто народовських органах як журнал "Зоря" та газета "Діло", свідчать про відхід І. Франка від класово-антагоністичних позицій марксизму та космополітичного соціалізму М. Драгоманова і поступову еволюцію в бік національно-свідомої позиції та загальнолюдських ліберально-демократичних цінностей. Цей шлях не був для поета ні простим, ні легким. Другою половиною 1882 року він лише