Саме тому, на думку мислителя, і є необхідною ще одна революція, яка закінчить вирішення соціального питання, перетворить декларативну економічну рівність в дійсну шляхом встановлення рівності економічної, перетворить буржуазну державну машину, яка не в змозі забезпечити всім своїм громадянам дійсних людських прав. Говорячи про організацію влади в суспільстві, яке повинно виникнути після цієї останньої революції, він зазначає: "Там держави в нинішнім розумінні не буде, бо над народом не буде управи згори, але сам народ здолу (т.є. від громад) управляє сам собою, працює на себе, сам образується і сам обороняється"

Це висновок, зроблений І. Франком на основі дослідження еволюційних процесів в розвитку людського суспільства, причин виникнення та розвитку держави та політичної влади, він намагався перевести в практичну площину. Наприкінці 1881 року, в Женеві, виходить "Програма галицьких соціалістів", написана ним разом з Б. Червенським та Л. Ілендером для створюваної польсько-української галицької соціалістичної партії, де серед головних політичних завдань зазначалося: "Стосовно того погляду на свободу, держава — в теперішньому значенні слова — залишитись не може. Держава, як узагалі всяке правління, що базується на гнобленні, не може мати місця в майбутньому суспільному ладі. Її місце всюди заступить адміністрація суспільних витворів, вибрана всіма членами общини, повіту і т.д."

І. Франко не відкидає державу взагалі, не вважає її головною причиною всіх суспільних негараздів, не трактує її як виключно апарат насильства економічно пануючих класів над всім суспільством. На його думку необхідно повернути державі її сутність, щоб вона змогла виконувати свою головну функцію — забезпечувати "добро загалу". Саме для вияснення цієї сутності і було необхідно проаналізувати процеси виникнення та розвитку державного організму. "Кожна доба історична — се дерево. Корінням воно стоїть глибоко в минувших часах, а його крайні парості вростають також далеко в будуще. Ми бачили, що в нашій, капіталістичній добі живе ще чимало паростей минувших часів. Сучасна наука відкриває в нашім житті останки не тільки середньовічних, а й безмірно давніших, первісних діб історичних. Але ми бачимо немало розростаючихся зародів нового віку в нашім житті. Запевно, що не тільки цікава, а й безмірно важна річ зібрати ті зароди в одну цілісь, відгадати з них напрям будущого розвитку і виробити в собі бодай в приближенні вірний образ будущої доби"

Прийшовши до висновку про необхідність заміни в майбутньому державного управління громадським самоуправлінням, про можливість існування в сучасному йому суспільстві як спадщини минулого так і паростків майбутнього, І. Франко задається питанням про пошуки цих "зародів" та вияснення принципів та механізмів громадського самоуправління, національних традицій організації державної влади. Ці дослідження, на думку мислителя, повинні служити меті відродження національної пам’яті та сприяти національному солідаризму.

Необхідність подібної роботи він сформулював у проекті відозви щодо планованого видання щомісячного літературно-наукового і політичного журналу "Братство" (пізніша планована назва, більш відома дослідникам, "Поступ"): "... бажав би я вдоволити давно почувану отребу часописі котра б, громадячи в собі всі найкращі літературні і наукові сили нашої Руси-України, служила б повним виразом літературно-наукової і суспільної роботи цілого нашого народу, спиралась би приводити ту роботу в життєвий зв’язок з такою ж роботою наших ближчих і дальніх сусідів на сході і заході Європи, а заразом ставила б собі метою по всіх частинах і окраїнах нашої землі будити почуття народної єдності, піднімати общеукраїнське народне самопізнання (виділення І. Франка — О.С.)". Для нього вже є цілком зрозумілим, що не можна переносити механічно на український ґрунт чужоземні схеми та формули, виведені з інших передумов, з врахування іншого національного характеру, необхідно, враховуючи досягнення інших народів, виходити з історичного досвіду власної нації.

Ґрунтовно дослідивши традиційні форми громадівського самоуправління українців в розвідці ""Громада" і "задруга" серед українського народу в Галичині і на Буковині", І. Франко приходить до висновку, що традиційним для українців є поєднання колективних форм організації влади з персоніфікованою відповідальність наділених владою осіб. Сила морального авторитету, відповідальність можновладців за свої дії, ненасильницькі механізми реалізації — все це йому імпонує, все це він вважає тим позитивним досвідом минулого, який неодмінно необхідно використати при будові суспільства майбутнього. В сучасному ж йому суспільстві подібна форма громадського самоуправління збереглась тому, що "місцеві люди вважають спільне життя якоюсь святою спадщиною давніх часів, заповіданою батьками ... економічні причини підтримують цей давній лад"

Виходячи з такого розуміння дійсних підстав політичної влади І. Франко формує свій ідеал політичного лідера і справжнього політичного діяча. У філософській поемі "Мойсей" він виводить образ політика, керівника, провідника народу. Як зазначає в роботі "Іван Франко. Його життя і діяльність" В. Сімович, говорячи про підняту в поемі "Мойсей" проблему політичного лідерства, провідництва: "Великий цей твір тим, що змальовує провідника, для якого народ був би всім. На думку Франка, такий провідник віддав би для народу "весь вік свій, весь труд у незломнім завзяттю", він "любив би той народ невимовно", і то за все, і за добрі і за погані прикмети, "він став би з любови до нього його слугою", віддав би йому все, і взаміну за те "від нього нічогісінько