"Життя в Енгельсовій народній державі було би правильне, рівне, як добре заведений годинник. Але є у тім погляді деякі гачки, що будять поважні сумніви.

Поперед усього та всеможна сила держави лягла би страшенним тягарем на життя кожного поодинокого чоловіка. Власна воля і власна думка кожного чоловіка мусила би щезнути, занидіти, бо ану ж держава признає її шкідливою, непотрібною. Виховання, маючи на меті виховувати не свобідних людей, а лише пожиточних членів держави, зробилась би мертвою духовною муштрою, казенщиною. Люди виростали б і жили би в такій залежності, під таким доглядом держави, про який тепер у найабсолютніших поліційних державах нема й мови. Народна держава сталась би величезною народною тюрмою"

Захисники марксизму підкреслювали, що держава не буде існувати вічно, оскільки вона є явищем історичним то одного разу виникнувши має колись і зникнути. За соціалізму ж держава матиме тимчасовий характер і виконавши своє головне завдання — заміну приватної власності колективною, державного самоуправління — громадським самоуправлінням, закону і права нормами моралі — має, поступово трансформуючись, відмерти. Та І. Франка цікавить більш близька перспектива: хто буде керувати тією державою і охоронятиме її та права її громадян. Він зазначає, що хоча соціал-демократи і не говорять виразно хто здійснюватиме владні функції "... та у всяким разі ті люди мали би в своїх руках таку величезну власть над життям та долею міліонів своїх товаришів, якої ніколи не мали найбільші деспоти. І стара біда — нерівність, вигнана дверима, вернула би вікном: не було би визиску робітників через капіталістів, але була би всевладність керманичів — усе одно чи родовитих, чи вибраних — над міліонами членів народної держави. А маючи в руках таку необмежену власть хоч би лише на короткий час, як легко могли би ті керманичі захопити її навсігди"

І. Франко в статті "До історії соціалістичного руху", відзначаючи особливості соціал-демократичної програми та можливі наслідки її реалізації відзначав, що "... оброблена ними програма державного соціялізму аж надто часто пахне державним деспотизмом та уніформізмом, що проведений справді в життя міг би статися великою гальмою розвою, або ж джерелом нових революцій"

Мислитель твердо переконаний, що подібна "народна держава" не зможе існувати вічно, бо породжує в собі настільки потужні соціальні, національні та інші суперечності, що вони, врешті-решт, розірвуть її з середини, однак буде здатна на довгий час загальмувати розвиток людської спільноти та існування її обійдеться суспільству у величезні жертви. "І як легко при такім порядку підтяти серед людності корінь усякого поступу й розвою і, довівши весь загал до певного ступеня загального насичення, зупинити його на тім ступені на довгі віки, придушуючи всякі такі сили в суспільності, що пхають наперед, роблять певний заколот, будять невдоволення з того, що є, і шукають чогось нового. Ні, соціал-демократична "народна держава", коли б навіть можливо було б побудувати її, не витворила б раю на землі, а була б в найліпшім разі великою завадою для дійсного поступу"

Саме така здатність до придушення суспільного прогресу, побудованої за енгелівсівським рецептом, держави є, на думку І. Франка, головним недоліком та найбільшою небезпекою марксистського соціально-політичного вчення. Хоча сам мислитель і пройшов у своїх поглядах на проблему організації держави та державної влади досить довгий та звивистий шлях еволюції, в зрілий період своєї творчості, глибоко вивчивши процеси суспільного життя, він доходить висновку про те, що головним завданням держави є створення умов для самореалізації індивіда. Вона може обмежувати його діяльність у всіх сферах лише до тої межі де інтерес індивіда починає суперечити інтересам інших індивідів. Будь-яке інше втручання держави в життя особи є невиправданим насильством і тому недопустиме.

Держава повинна обмежити втручання в усі сфери людської життєдіяльності і, в першу чергу, у виробничий процес. Ще 1890 р. І. Франко писав: "Ніяка громадська, крайова ані урядова постанова, ніякий параграф хліба не спече, ані чобіт не вшиє, се так. Але малесенький параграф може зробити чоловікові неможливим печи хліб, або шити чоботи". Навпаки, держава повинна, не втручаючись безпосередньо в процес виробництва, створювати для нього якнайкращі умови: "Але в наших часах держава може не тільки шкодити розвоєві органічної праці, вона може тисячними способами запомагати їй ... Державні постанови то так, як дощ: із самого дощу хліба не буде, але й без дощу його не буде"

Задовго до практичного експеримент по впровадженню в дійсність марксистського соціально-політичного вчення І. Франко зумів побачити ту основну небезпеку, яку воно приховувало в собі — формування, під прикриттям закликів до "дійсної" рівності, "реального" гуманізму, не просто поліційної держави (з такою він стикався і в своєму житті), а держави "реального", "дійсного" тоталітаризму, в якій практично всі сторони людської життєдіяльності були піддані під невсипущій контроль бюрократії. Головним достоїнством чиновника в такому апараті є не вміння виконувати управлінські функції, відповідаючи за якість своєї роботи, а здатність до вчасного цитування робіт