Значним імпульсом для розвитку народовського руху стали сумнозвісні Валуєвський (1863) та Емський (1876) укази, що фактично забороняли українську мову на території Російської імперії. Українські діячі Наддніпрянщини — О. Конисський, П. Куліш, М. Старицький, П. Мирний, І. Нечуй-Левицький, М. Драгоманов та інші — починають переносити друкування своїх книжок до Галичини, активно співробітничаючи з народовцями. Спільними зусиллями організовується вихід 1867 р. журналу "Правда". 1868 р. засновується товариство "Просвіта" з широкою мережею відділень та читалень для селянства. 1873 року створюється Наукове товариство імені Т. Шевченка, що стало своєрідною національною академією наук, а з 1893 р. починають виходити знамениті "Записки НТШ".

Особливо великий вплив на розвиток народовського руху мав М. Драгоманов, який почав систематично цікавитись українським життям в Галичині і прагнув перетворити її в "український П’ємонт", використовуючи м’який, порівняно з російським, політичний режим Австро-Угорщини. Дж. Гімка наголошував, що "В той час, пункти розходжень між Російським Українофільством та Галицьким національним популізмом були фундаментальними. Менше енергійна і вперта людина ніж Драгоманов звичайно відмовилася б від Галичан у цілому. Замість цього, Драгоманов випробував свою удачу при приверненні Галицьких студентів до прогресивного Українофільства. У цих починаннях він міг насолоджуватись значним успіхом"

Отримавши моральну та певну фінансову підтримку від українських діячів Наддніпрянщини народовці значно посилили пропагандистську роботу: 1879 р. було засновану газету для селянства "Батьківщина", а 1880 р. знаменитий часопис галицької української інтелігенції "Діло".

Ядро народовського руху в Галичині становили такі діячі як В. Барвінський, В. Навроцький, Ю. Романчук, О. Огоновський, О. Барвінський, А. Вахнянин, О. Терлецький. На Буковині найбільш відомими народовцями Ю. Федькович та Григір і Сидір Воробкевичі, які до середини 1880-х років змогли досягти практично повної перемоги над москвофілами, оскільки ті практично не мали підтримки місцевої влади. Значно важче справа йшла на Закарпатті, де лише активна діяльність І. Чопея у 1880-х роках поклала початок народовського руху, що набрав сили лише на початку XX ст. зусиллями Ю. Жатковича та А. Волошина, в майбутньому президента Карпатської Русі.

Зростання політичної свідомості народовців отримало організаційне втілення 1890 року з організацією Руської Радикальної партії, яка стала першою легальною політичною організацією українців, що відстоювала їх права методами легальної політичної боротьби. Однак на момент утворення партії серед народовців почали наростати внутрішні суперечності. Засновники руху подорослішали і стали переходити на більш помірковані політичні позиції, залишаючись вірними патріотами свого народу. Молодше покоління, що прийшло в рух уже в інших історичних умовах, надихнете драгоманівською пропагандою, прагло до більш радикальних рішень і дій. Наслідком цього став розкол 1899 р., що призвів до утворення прихильниками лівої ідеї ("молодшими") Української соціал-демократичної партії, а правими ("старшими") Національно-демократичної партії, що стояла на ліберальних позиціях. Різнило їх не ставлення до нації та її державно-політичного майбутнього, а орієнтація на методи його досягнення та конкретні форми організації держави та громадянського життя.

Одним з найбільш яскравих діячів "молодшого", соціал-демократичного покоління галицьких народовців був Ю. Бачинський (1870-1937). Він народився 28 березня 1870 р. в с. Новосілки-Куть Підгаєцького повіту на Тернопільщині в родині греко-католицького священика шляхетського походження. Початкову освіту отримав вдома. Далі навчався у Львівській німецькомовній гімназії, 1882-1883 рр. — у реальній гімназії ім. Франца-Йосифа в Дрогобичі, а 1890 р. закінчив україномовну Львівську академічну гімназію. Того ж року вступив до Львівського університету, де перших два роки навчався на факультеті права й адміністрації, а далі — права і політики. Пізніше він слухав деякі курси в Берлінському університеті.

Формування політичних поглядів Ю. Бачинського почалось ще під час навчання у другій половині 1880-х. Значний влив на них мало знайомство з І. Франком та М. Драгомановим. "З І. Франком Ю. Бачинський познайомився ще чотирнадцятилітнім гімназистом, під час першої мандрівки українських студентів у Карпати, яку організувало і провело студентське товариство "Академічне Братство". Під час подорожі між ними встановились теплі стосунки, які тривали десять років, аж до розколу в радикальній партії, поки розмови про соціалізм не розвели їх в різні боки. Із М. Драгомановим Ю. Бачинського познайомила письменниця Наталія Кобринська в липні 1891 р. у Відні, коли він повертався з чеської промислової виставки в Празі разом із "Львівським Бояном" під проводом його голови В. Шухевича"

Включившись до роботи в українському русі ще гімназистом, Ю. Бачинський досить швидко посідає в ньому становище одного з лідерів "молодшого покоління", що орієнтувалось на ідеї європейської соціал-демократії. Під сильним впливом марксистської політичної та економічної теорії 1895 року двадцятип’ятирічний юнак публікує роботу, що стала непересічною подією в становленні української державницької думки. Ця книжка мала назву "Україна irredenta".

Українською мовою немає однозначного перекладу назви цієї книжки. Один з найбільш послідовних дослідників творчості Ю. Бачинського в сучасній Україні І. Бегей підкреслює, "що досі в науковій літературі по різному перекладається назва "Україна irredenta": і як Україна пригнічена, поневолена, уярмлена, і як Україна возз’єднана, незалежна. На нашу думку, тлумачити назву книжки потрібно не лише з лінгвістичних позицій, а передусім з урахуванням національно-визвольних змагань поневолених народів Європи в другій половині XIX століття, зокрема — італійського. У той час в Італії відбувався потужний рух іредентів (італ. Italia irredenta - незвільнена невизволена Італія), кінцевою метою якого було приєднання до