пломатичну місію, він потрапляє в полон до запорожців, які видають його гетьмано-
ві Лівобережної України Іванові Самойловичу. Тонкий політик, Мазепа намагається
перетворити потенційно катастрофічну для себе ситуацію на особистий тріумф.
Своєю досвідченістю в міжнародних справах і бездоганними манерами він пере-
конує Самойловича зробити його довіреною особою. Ці ж риси допомагають Мазе-
пі встановити контакти з високопоставленими царськими урядовцями. У 1687 р., коли
змістили Самойловича, його наступником було обрано не кого іншого, як Мазепу,
'підтриманого російськими вельможами.

Іван Мазепа

Протягом майже всього 21-річного гетьманування Мазепа проводив традиційну
для гетьманів Лівобережної України політику. З небаченою послідовністю він
(зміцнює становище старшини, роздавши їй понад тисячу 'дарчих на землі. Не
забуває він і про власні інтереси. Завдяки щедрим дарам від царя Мазепа накопи-
чує близько 20 тис. маєтків і стає одним із найбагатших феодалів Європи. Людина
досвідчена й витончена. Мазепа скеровує значну частину своїх особистих прибут-
?ків на розвиток релігії та культурних установ. Ревний покровитель православ'я,
і він будує по всій Гетьманщині цілу низку чудових церков, споруджених у пишно-
ту стилі, що його часом називають мазепинським, або козацьким, барокко. За
'Мазепиного гетьманування Києво-Могилянська академія змогла завдяки його під-

тримці спорудити нові корпуси і збільшити до 2 тис. кількість студентів. Крім того.
він заснував багато інших шкіл і друкарень, щоб «українська молодь могла в повну
міру своїх можливостей користуватися благами освіти».

Проте якщо київські спудеї та духовенство складали на його честь захоплені
панегірики, то селяни й козацька чернь мало що доброго могли сказати про
нього. Його відкрита й послідовна підтримка старшини збуджувала повсюдне невдо-
волення серед народних мас та настроєних проти старшини запорожців. Потен-
ційно вибухова ситуація виникла у 1692 р.. коли Петро Іваненко-Петрик. писар, кот-
рий мав широкі політичні зв'язки, втік на Січ і став піднімати там заколот проти
гетьмана. Оголосивши, що настав час повстати проти старшини, яка «смокче народну
кров^ і «визволити нашу батьківщину Україну з-під влади Москви», Петрик у своїх
намаганнях утворити незалежне Українське князівство заручається підтримкою
кримських татар. Проте коли замість допомоги татари повернули проти нього
й стали грабувати населення, популярність Петрика серед народу похитнулася й пов-
стання згасло.

Взаємини з Москвою. Гідне подиву піднесення Мазепи від в'язня до гетьмана, йо-
го здатність тримати в покорі ненаситну й підступну старшину водночас із прове-
денням політики, що поклала початок добі бурхливого культурного та економічного
розвитку.— все це досягнення першорядної ваги. Та найбільш вражаюча риса Мазе-
пи як політика полягала в умінні захищати як власні, так і загальноукраїнські
інтереси, зберігаючи водночас добрі стосунки з Москвою. Коли в 1689 р. на трон
зійшов молодий і енергійний Петро 1. гетьман уже вкотре застосував свій незбагнен-
ний дар чарувати можновладців. Він надавав царю активну допомогу в грандіозних
походах на турків і татар, кульмінацією яких стало здобуття у 1696 р. Азова — клю-
чової турецької фортеці на Азовському морі. Старіючий гетьман також постійно
давав недосвідченому молодому монархові поради у польських справах: згодом між
ними виникла тісна особиста дружба. Козацькі полковники із сарказмом зауважу-
вали. що «цар скоріше не повірить ангелові, ніж Мазепі», а російські урядники заяв-
ляли. що «ніколи ще не було гетьмана кориснішого і вигіднішого для царя. як
Іван Степанович Мазепа».

Завдяки близьким стосункам із Петром 1 Мазепа зміг скористатися великим ко-
зацьким повстанням, що вибухнуло на підлеглому полякам Правобережжі у 1702 р.
Після того як цей район знову було заселено, польська шляхта спробувала вигнати
звідти козаків. Правобережне козацтво на чолі з популярним у народі полковником
Семеном Палієм підняло повстання: перелякані польські урядники повідомляли, що
Палій хоче «піти слідами Хмельницького». Сили повстанців уже налічували
12 тис. коли до них приєдналися інші козацькі ватажки — Самійло Самусь. Захар
Іскра. Андрііі Абазин. Незабаром перед повстанцями впали такі польські
твердині, як Немирів. Беріичів та Біла Церква. З утечею на захід польської шляхти
с\оже було на те. що розгортається щось на зразок меншого варіанту 1648 року.
Однак у 170^ р. полякам удалося відвоювати значну частину втрачених земель
і взяти Палія в облогу в його «столиці» Фастові. Саме в цей час у Польщу втор-
гається найбільший ворог Петра 1 — король Швеції Карп XII. Скориставшися
замішанням. Мазепа переконує царя дозволити йому окупувати Правобережжя. Зно-
ву обидві частини Наддніпрянської України були об'єднані, і заслугу здійснення
цього міг приписати собі Мазепа. Щоб гарантувати себе від загрози з боку популяр-
ного в народі Палія. Мазепа за згодою Петра 1 наказує заарештувати того й заслати
до Сибіру.

Проте на початку XVIII ст. у взаємовигідних стосунках із царем, що їх Мазепа
так спритно підтримував, з'являється напруженість. У 1700 р. вибухнула велика
Північна війна. У виснажливііі 21-річній боротьбі за володіння узбережжям Бал-
тійського моря головними супротивниками виступали російський цар Петро І
18-річний король Швеції Карп XII — обдарований полководець, але кепський полі-
тик. Зазнавши ряду катастрофічних поразок на початку війни, Петро 1, цей палкий
прихильник західних звичаїв, вирішує модернізувати армію, управління й суспіль-
ство взагалі. Значно зміцнювалася централізована влада, пильніше контролюва-
лися всі ділянки життя, відмінялися також «застарілі звичаї». В межах цієї
політики під загрозу потрапляла гарантована у 1654 р. традиційна автономія Геть-
манщини.

Під час війни цар висунув перед українцями нечувані раніше вимоги.