Війна викликала ремствування також серед українських селян і міщан. Вони
скаржилися, що в їхніх містах і селах розмістилися російські війська, які завда-
вали утисків місцевому населенню. «Звідусіль,— писав цареві Мазепа,— я отримую
скарги на свавілля російських військ». Навіть гетьман став відчувати загрозу, коли
пішли поголоси про наміри царя замінити його чужоземним генералом чи ро-
сійським вельможею.

Невдоволення, що врешті штовхнуло Мазепу шукати іншого покровителя,
було пов'язане з питанням захисту України. Коли польський союзник Карла XII
Станіслав Лещинський став погрожувати нападом на Україну, Мазепа звернувся
по допомогу до Петра 1. Цар, чекаючи наступу шведів, відповів: «Я не можу
дати навіть десяти чоловік; боронися, як знаєш». Це було для гетьмана останньою
краплею. Петро 1 порушив зобов'язання обороняти Україну від ненависних
поляків, що являло собою основу угоди 1654 р., і український гетьман перестав
вважати себе зобов'язаним зберігати вірність цареві. 28 жовтня 1708 р., коли
Карл XII, котрий ішов на Москву, завернув на Україну, Мазепа, в надії запо-
бігти спустошенню свого краю, перейшов на бік шведів. За ним пішло близько
З тис. козаків і провідних членів старшини. Умови, за яких українці приєдна-
лися до Карла, були встановлені у пакті, підписаному наступної весни. За надання
військової допомоги та провізії Карл обіцяв захищати Україну й утримуватися від
підписання миру з царем аж до повного звільнення її від влади Москви та відновлення
її давніх прав.

Петро 1 дізнався про «вчинок нового Іуди Мазепи з великим здивуванням». Че-
рез кілька днів після переходу Мазепи до шведів на гетьманову столицю Батурин
напав командуючий російськими військами на Україні князь Меншиков і вирізав
усіх жителів: 6 тис. чоловіків, жінок і дітей. Звістка про бойню в Батурині й терор,
що його розпочали на Україні російські війська, заарештовуючи й страчуючи за
найменшою підозрою в симпатіях до Мазепи, змінила плани багатьох із потенційних
прибічників гетьмана. Тим часом Петро 1 наказав старшині, що не пішла за Мазепою,
обрати нового гетьмана, й II листопада 1708 р. ним став Іван Скоропадський.
Страхітливий приклад Батурина, жорстокість російських військ сіяли жах серед
українців, водночас протестанти-шведи викликали в них настороженість. Тому

велика частина українського населення не захотіла підтримати Мазепу. Вона воліла
почекати й побачити, як розвиватимуться події. Як не дивно, але єдиною знач-
ною групою українського населення, що таки стала на бік гетьмана, були запо-
рожці. Хоч вони й часто сварилися з ним за потурання старшині, та все ж вважали
Мазепу меншим злом порівняно з царем. Але за це рішення вони мали дорого
заплатити. У травні 1709 р. російські війська зруйнували Січ, а цар видав постійно
діючий наказ страчувати на місці кожного пійманого запорожця.

Протягом осені, зими й весни 1708—1709 рр. військові сили суперників маневру-
вали, прагнучи знайти для себе стратегічно вигідні позиції та заручитися підтрим-
кою українського населення. Нарешті 28 червня 1709 р. відбулася Полтавська
битва — одна з найважливіших битв у європейській історії. Переможцем у ній
вийшов Петро 1, у результаті чого провалилися плани Швеції підпорядкувати собі
Північну Європу. Росія ж тепер забезпечила контроль над узбережжям Балтійського
моря й почала перетворюватися на могутню європейську державу. Щодо українців,
то битва поклала кінець їхнім намаганням відокремитися від Росії. Тепер остаточне
поглинення Гетьманщини міцніючою Російською імперією було тільки питанням ча-
су. І справді, Петро 1 вважав англійське поневолення Ірландії придатною моделлю
для здійснення своїх намірів щодо України.

Втікаючи після поразки від переслідування російської кінноти. Мазепа і Карл XII
знайшли притулок у Молдавії, що належала Туреччині. Тут, біля м. Бендери, 21 ве-
ресня 1709 р. вбитий горем 70-річний Мазепа помер.

Пилип Орлик (1710—1742). За Мазепою до Бендер пішли близько 50 провідних
представників старшини, майже 500 козаків із Гетьманщини та понад 4 тис. запорож-
ців. Ці «мазепинці», як їх часом називають історики, були першою українською
політичною еміграцією. У 1710 р. вони обирають гетьманом у вигнанні Пилипа
Орлика, що при Мазепі був генеральним писарем. Намагаючись завоювати собі
підтримку, Орлик складає проект конституції («Расіа еі сопхіііиііопех») — так званої
Бендерської конституції. Нею він зобов'язувався обмежити гетьманські прерогативи,
зменшити соціальну експлуатацію, зберегти особливий статус запорожців і боротися
за політичне й церковне відокремлення України від Росії у випадку, якщо він здобуде
владу на Україні. За підтримки Карла XII Орлик вступає в союз із кримськими
татарами та Оттоманською Портою й на початку 1711 р. розпочинає спільний
похід запорожців і