Випробування, перед якими поставила українців російсько-турецька війна, бу-
ли для них подвійно нестерпними, оскільки війні передувала довга низка спустош-
ливих конфліктів. Переважна більшість козацько-польсько-російсько-турецьких
воєн, що тривали мало не століття, точилася саме на Україні. До 1740 р. країна
зовсім знекровилася. Навіть російські офіцери, які проїжджали нею, були вражені
картиною її занепаду. Протягом наступних десятиліть українська старшина скаржи-
тиметься на те, що їхня земля не в змозі оправитися від цих руйнувань.

Та все ж «Правління гетьманського уряду» спромоглося хоч на одне творче досяг-
нення. Через плутанину в нормах українського права, яке все ще спиралося на Ли-
товський статут XVI ст., у 1728 р. було створено кодифікаційну комісію. У 1744 р.,
через 16 років діяльності, комісія, до якої входило 18 членів, нарешті уклала
новий кодекс під назвою «Права, за якими судиться малоросійський народ».

Кирило Розумовський (1750—1764). Якщо Бірон приніс українцям мало добра.
то фаворит наступної імператриці Єлизавети прислужився їм більше. Імператриця
взяла морганатичний шлюб з Олексієм Розумовським — простим вродливим ко-
заком із Гетьманщини, що колись співав у придворному хорі. Хоч Олексій уникав
політики, він палко любив свою батьківщину. Ймовірно, що це позначилося й на
його дружині, особливо після того, як її з великим ентузіазмом приймали під час від-
відин Києва у 1744 р. З цієї нагоди українська старшина звернулася до Єлиза-
вети з котрим уже проханням про призначення нового гетьмана. Відповідь імпера-
триці була позитивною. Однак вона відклала справу, бо кандидатові, якого вона ма-
ла на думці,— молодшому брату Олексія Кирилові — було лише 16 років, і перш
ніж зайняти цю посаду, він мав набратися досвіду. Кирила послали вчитися до уні-
верситетів Західної Європи. Тим часом із Гетьманщини було виведено російські
війська, а «Правління гетьманського уряду» поступово розпущено. Після повер-
нення з Європи Кирила призначають президентом Імператорської Академії наук.
1750 р. у Глухові 22-річного Кирила з великою помпою проголошують новим
гетьманом.

За Розумовського Гетьманщина переживала «золоту осінь» своєї автономії.
Проводячи більшу частину часу в Санкт-Петербурзі, де він брав активну участь
у придворній політиці, Розумовський також підтримував тісні контакти з Лівобе-
режжям. Розуміючи, що суспільство Гетьманщини стало надто складним, щоб
старшина могла виконувати в ньому судові, адміністративні та військові функції,
Розумовський починає організовувати окрему систему судочинства. У 1763 р. після
тривалої підготовки Гетьманщину було поділено на 20 повітів, кожен із власними
судами, які розглядали карні, цивільні та межові (земельні) справи. Суддів оби-
рали звичайно з маєтної знаті. Як і раніше, міщани судилися власними судами.
Розумовському ще раз удалося підпорядкувати Київ і запорожців. Крім того,

він розпочав дещо поверхову модернізацію козацького війська шляхом систематиза-
ції його вишколу, забезпечення уніформою та вдосконалення артилерії. Плану-
валося заснувати університет у давній столиці Мазепи Батурині, а також охопити по-
чатковою освітою всіх козацьких синів. Проте політичні події перешкодили здійснен-
ню цих планів. Усе ж гетьманові вдалося надати Глухову європейської витончено-
сті, прикрасивши його грандіозними палацами, англійськими парками й театром, де
виступали оперні трупи навіть з Італії. У місті було багато кав'ярень, а знать
поголовне захоплювалася французькими модами.

Оскільки гетьман часто їздив до столиці імперії, країною на власний розсуд
правила старшина. Саме за гетьманування Розумовського козацька верхівка нарешті
домоглася свого, завершивши почате ще наприкінці XVII ст. перетворення з корпус-
ного офіцерства на типове дворянство. Тепер вона стала називати себе шляхтою,
тобто дворянством.

Однак загалом прихильна Єлизавета не сприймала багато з гетьманових
ініціатив. Коли він попросив дозволу встановити дипломатичні стосунки з європей-
ськими дворами, його петицію було відхилено. Намагання Розумовського звільни-
ти українське військо від участі у війнах, прямо не пов'язаних з українськими інте-
ресами, теж зустріли негативну реакцію. Навіть у цей сприятливий для автономії
Гетьманщини час форсувалися деякі централізаторські заходи імперії. Так, у 1754 р.
бюджет Гетьманщини було поставлено під російський контроль, а митні кордони
між Росією та Україною скасовано. Коли Розумовський добивався права вільно
розподіляти землі на Лівобережжі, йому повідомили, що цією прерогативою кори-
стується лише імператриця. Очевидними були певні рамки, в яких українцям дозво-
лялося вести власні справи.

Коли у 1762 р. до влади прийшла Катерина II, Розумовський повертається
в Гетьманщину й займається її справами. У 1763 р. він збирає старшину на важливу
раду в Глухові. Спочатку її метою було обговорення реформ судочинства. Але ця
дискусія швидко поширилася й на проблему занепаду політичних прав Гетьманщини.
Під кінець ради делегати ухвалили надіслати імператриці петицію з рішучим закли-
ком повернути втрачені вольності й створити на Лівобережжі шляхетський парла-
мент на кшталт польського сейму. В основі Глухівської петиції лежали посилання
гетьмана й старшини на те, що їхня країна є окремим політичним та економіч-
ним цілим, пов'язаним з Росією лише в особі монарха. На думку