Реферат на тему:
Полонені війська запорозького (за документами 1773 року)
В усі часи в бойовій діяльності запорозьких козаків захоплення полонених займало одне із чільних місць. Насамперед, бранці були важливим джерелом інформації про противника. А оскільки стосунки між козаками та Кримом були переважно ворожими, що не сприяло розвитку агентурної розвідки, дуже часто полонені були єдиним джерелом розвідувальної інформації. Крім того, захоплення полонених було прибутковою справою — запорожці їх обмінювали на українських невільників, відпускали за викуп і відсилали до сусідніх володарів, які за це обдаровували козаків. У ХVІ – ХVІІ століттях часті конфлікти запорожців з турками та татарами відкривали широкі можливості для захоплення полонених. І наприкінці ХVІІ століття запорожців, які намагались отримати нагороду за поставлення в Москву татарських бранців, було так багато, що російський уряд наказав гетьману І.С.Мазепі обмежити їх кількість [7; 91]. У ХVІІІ столітті захоплення полонених продовжувало побутувати в бойовій практиці запорожців.
Незважаючи на поширеність в бойовій діяльності запорозьких козаків практики захоплення полонених, дослідники історії козацтва вивченню цієї проблеми майже не приділяли уваги. Тому ще й дотепер питання організації Військом Запорозьким утримання полонених, їх охорони та використання залишаються недостатньо вивченими. Розгляду цієї малодослідженої проблеми і присвячується ця публікація.
В основі дослідження лежить низка документів із архіву Коша Запорозької Січі. Всі вони зберігаються в 324 справі, в якій відклались документи, пов’язані із листуванням Похідного Коша з Січовим Кошем у 1773 році. Серед цих документів на найбільшу увагу заслуговують листи від кошового отамана до військового судді Миколи Косапа, а після його смерті до А. Вербицького, який його замінив. У цих листах кошовий отаман інформував Кіш про захоплення полонених, визначав умови їх утримання, заходи по їх виявленню після втеч. У листах військового судді до кошового отамана повідомлялось про обставини втеч полонених і наводились заходи по їх виявленню. В ордерах і наказах, які відправлялись на сторожові пости і в команди, які стояли в пониззі Дніпра, в рапортах з цих постів у Січ розкривається запорозька система пошуку втікачів. Інформативними є і “сказки” — запис свідчень, які давали полонені під час допиту. Їх аналіз дозволяє виявити сферу зацікавлень козацької розвідки і конкретизувати обставини захоплення в полон кожного полоненого, який допитувався.
Цей комплекс джерел дозволяє реконструювати всю запорозьку систему утримання полонених, яка існувала в 1773 році. Зважаючи на незадовільний стан із вивченістю проблеми, публікація навіть проміжного результату видається доцільною. Тим більше, оскільки до завершення війни і до знищення Запорозької Січі залишалось зовсім небагато часу, реконструйований період системи утримання полонених можна вважати кінцевим для Нової Січі.
У часи Нової Січі зміни у міжнародно-правовому статусі Запорозької Січі й у запорозько–російських відносинах вплинули на всі сфери життя Війська Низового. Під впливом цих факторів формувалась і характерна для Запорозької Січі цього періоду практика захоплення та організації утримання полонених. Мирні угоди між Росією та Туреччиною поставили захоплення полонених козаками поза законом. Кримський хан не виявляв особливої старанності в переслідуванні своїх підданих за порушення цих угод. І в мирні часи козаки скаржились на захоплення своїх товаришів у полон [1; 77]. Російський же уряд більш жорстко вимагав від запорожців дотримання цих договорів. Тому за 1747–1748 роки запорожці “увели” із собою лише двох “потурчених козаків” та двох “потурчених козацьких жінок”, які, вірогідно, самі хотіли повернутись на батьківщину. При цьому вони не забрали в полон жодного татарина [8; 45]. Лише під час російсько–турецьких війн не діяла урядова заборона на захоплення полонених запорожцями. На кінцевому етапі війни 1768–1774 років зміни у співвідношенні сил та характері бойових дій, в яких брали участь запорожці, справили великий вплив на їх практику захоплення та утримання полонених. Ще раніше Кримське ханство було розгромлене і виведене з війни. Тому в 1773 році переважна більшість запорозьких козаків брала участь в облозі Очакова. Запорожцям доводилось брати полонених у невеликих за масштабами “баталіях”. Так, яничарського агу козаки захопили під час “розводу” ним бекетів, а іншого яничара взяли тоді, коли він виїхав з Очакова у своїх справах [4; арк. 260, 261]. Бували і випадки захоплення в полон більшої кількості бранців. Під Очаковом 6 вересня козаки захопили 10 полонених. А під час розгрому турецького десанту командами полковників Ковпака і Малого та полкового старшини Маєвського були захоплені 4 байрактари і 23 рядових [3; 528, 4; арк. 328, 329].
Захоплені полонені допитувались в похідних командах. У 1773 році полонених турків допитували в похідній ставці кошового отамана, за підписом якого в Січ надсилались листи із повідомленням про їх захоплення, копії їхніх показань, реєстри бранців [4; арк. 259, 328–330]. Допит полонених вівся за певною схемою. В першу чергу в полонених з’ясовували біографічні відомості — ім’я, місце народження, проходження ними служби. Документувались і обставини захоплення бранців у полон. При цьому фіксувались поранення полонених та майно, з яким їх захопили. Потім від них намагались здобути інформацію про кількість кінноти та піхоти противника та про місця їхньої дислокації. З’ясовувалась у них і кількість гармат, і місця їх розташування. Також добувалась у бранців інформація про наявність у фортеці підкопів, а в гавані кораблів, їхні типи й кількість військ на них. Задавались питання про надходження підкріплень, про особовий склад командування противника. Намагаючись встановити стан із