РЕФЕРАТ
на тему:
“Помаранчева революція”
План
1. Поняття про “помаранчеву революцію”
2. Ідеї “помаранчевої” революції
3. Диференційовані цінності “помаранчевої” революції
4. Ініціативи і спілкування на Майдані
5. Герої революції
6. Символіка революції
1. Поняття про “помаранчеву революцію”
У ще не написаних підручниках із теорії ненасильницьких революцій подіям у Україні кінця листопада — початку грудня 2004 року, можливо, присвятять окремі розділи. Можливо, з урахуванням нашого досвіду фахівці дадуть, нарешті, подібним явищам чітке визначення, виведуть ту саму універсальну «формулу революції», якої досі, як стверджують експерти, не існує.
Поки ж ми лише починаємо осмислювати те, що відбувається. Що це було? Який характер «помаранчевої революції-2004» та її суспільно-політичний результат? Хто її носії та які її цілі? Якої якості набуває українське суспільство та чи оборотні ці процеси?
Отже, «помаранчева революція» — що це було? Це процес, який не вчора стартував і не завтра закінчиться. Він триває впродовж усього періоду української незалежності, і, попри всі негаразди, які виникали при становленні українського суспільства, привів до двох складових. По-перше, виник прошарок людей, які усвідомлюють власні інтереси й настільки усвідомлюють, що готові їх захищати. По- друге, виник прошарок, який має відмінну від старшого покоління етику та користується іншими технологіями (мобільними телефонами, інтернетом). Це люди, які бачили, як живуть в Європі. Історична аналогія: після перемоги Росії у війні з Наполеоном у 1815 році виник прошарок російської освіченої інтелігенції, яка побачила Париж і спричинилася до спроби заколоту декабристів у 1825 році. Приблизно такі ж процеси відбувалися і в українському суспільстві. І коли цьому суспільству брутально, нетехнологічно спробували нав’язати певну владу, суспільство абсолютно нормально проявило свій розвинутий імунітет і спробувало її відторгнути. Надзвичайно позитивним у процесі «помаранчевої революції» є те, що організовані суспільні спільноти чи елементи громадянського суспільства, вплинули на легітимні органи влади — парламент і Верховний Суд, які перевели суспільну енергію в законне ненасильницьке річище.
Зараз широко озвучується, що «помаранчева революція» — це революція середнього класу. Але я хотів би зауважити, що середній клас фактично сформувався лише в Києві. Тому Київ невипадково став епіцентром подій. Але що далі? Якщо ми згадаємо досвід усіх попередніх світових революцій, то побачимо, що вони розвивалися таким чином: або це була тріумфальна хода революції по країні, або контрреволюція, яка зароджується в провінції й починає боротьбу з революційною столицею. Єдине, що мене заспокоює і вселяє надію — це те, що «помаранчева революція» за своїм характером, формою та завданнями дуже нагадує оксамитову революцію кінця 80-х — початку 90-х років. По суті, це може бути запізніла революція, яка повинна була здійснитися й вирішити свої задачі ще десять років тому. Але тоді не було такого соціального носія тих ідей і тієї енергії, який з’явився зараз. Однак в інших регіонах, зокрема й у інших великих містах країни, повноцінного носія та продовжувача цієї революції й зараз немає. І в цьому проблема. Ще одна проблема, на мій погляд, у тому, що ця революція залишилася незавершеною. Майдан, частина революційно налаштованої маси зробила свою справу — підштовхнула органи державної влади до відповідних рішень. Друга частина революційної роботи залишилась за органами влади, політичною елітою. Потенціал Майдану може передатися політичній еліті. Але наскільки будуть реалізовані завдання, що виникли в ході революції? Це поки що питання, на яке немає відповіді.
Можна розглядати цей рух з кількох позицій. Безумовно, це за цілями та метою буржуазно-демократична революція. Безумовно, її носій — середній клас. Але є ще кілька складових, на яких слід наголосити. Насамперед, ці події треба розглядати не в контексті оксамитових революцій 1989 року, а, скоріше, в контексті подій 1997—2001 рр., які відбувалися в балканських й інших православних країнах. Основним посланням цих подій був рух за справедливість і правду. Підйом був не тільки і не стільки за конкретного кандидата, скільки проти брутального порушення прав людей. І цим ми довели наявність певних особливостей нашої політичної культури.
І ще один, найважливіший, момент. Основне завдання цього масового суспільного руху — це реальне вбудовування України в західний контекст, пошук нашого місця в загальноєвропейській архітектурі. Тобто не тільки і не стільки вирішення внутрішньодержавних проблем, скільки пристосування внутрішньої української архітектури до загальноєвропейської.
“Помаранчеву революцію” у свій час озвучив Віктор Янукович. Що це — революція чи політтехнологія? Для себе він відповідь знайшов, — на його думку, це була політтехнологія. Між іншим, у експертному середовищі дискусія зараз триває й у цьому плані. Кожен шукає аргументи на користь тієї чи іншої версії. Я для себе дійшов такого парадоксального висновку: раціонально на це запитання відповісти неможливо. Рiч у тому, що тих, хто дотримується версії, що це була політтехнологія, експортована з Заходу й апробована в Белграді, Грузії, переконати раціональними аргументами практично неможливо. Згадаймо перебудову, яку називали змовою імперіалістичного Заходу... І цей ряд можна продовжувати. Раціональними аргументами перебити цю думку просто неможливо. Я почав перегортати книги та статті з теорії революції й несподівано виявив, що всі автори констатують одне: універсального, чітко сформульованого визначення революції немає. Щодо східноєвропейських оксамитових революцій використовувався навіть такий термін, як «рефолюція», тобто поєднання термінів «революція» і «реформи», — це коли революція переходила в реформу, тобто мала своїм наслідком і продовженням широкий пакет політичних, економічних і соціальних реформ. З iншого боку, стрічки, помаранчевий колір — це