Для нас залишається відкритим питання, чи працювала Н.Д. Полонська-Василенко з цією групою документів, або дублювання декількох з них пояснюється наявністю відповідних копій у фонді Новоросійської губернської канцелярії? На нашу думку, ці джерела не потрапили до поля зору вченої, принаймні ми не зустрічаємо посилань на фактологічний матеріал, який міг би бути залученим до різних розділів її праці (в тому числі до розділу “Доля конфіскованого майна”). А опис майна трьох старшин барвінкостінківської паланки при їх спробі втекти із Запорожжя ні в якому разі не міг би залишитись поза увагою дослідниці. Тому для нас є актуальним огляд цієї, хоча й невеликої, групи джерел, яка логічно доповнює комплекс, введений до наукового обігу Н.Д. Полонською-Василенко. Вона складається: з копії опису хутора військового писаря І. Глоби “при речке Малой Терновки” від 8 червня 1775 р.; додаткового опису цього ж хутора від 11 червня 1775 року — ці два документи опубліковані Н.Д. Полонською-Василенко. В копії відрізняється лише прізвище особи, яка підписала ці документи. У Н.Д. Полонської-Василенко — “Секунд Майор Иван Баричевский” [9, 335, 338], а у документі Азовської губернської канцелярії маємо: “На копии тако подлинно подписал секунд майор Иван Базилевский” [13, арк. ]. До них додається ще один документ, на жаль, без дати, відсутній у публікації Наталі Дмитрівни, — про прийом описаного майна капітаном Ракшалтом, де останній сповіщає про ведення господарства в описаному зимівнику та наявні збитки [13, арк.  зв.]. Документи, що стосуються писаря І. Глоби були, відносно недавно, опубліковані С.А. Абросимовою та С.М. Могульовою [1, 34 _ ]. Крім цього, маємо опис зимівника полковника І. Гараджі від 20 червня 1775 р. та копію реєстра його ж шинку в Барвінківській Стінці, які наводяться у Н.Д. Полонської-Василенко. Але не вистачає останньої частини реєстра, в якому йде мова про вже наявну нестачу речей з майна Гараджі [12, арк.  _  зв.]. Далі одразу йде документ від 10 вересня 1775 р. про повернення грошей (170 карбованців сріблом), заборгованих раніше у полковника І. Кулика; про господарські прибутки в зимівнику Гараджі вже після опису та про передачу його з-під догляду капітана Сабова до “ведення барвінкової паланки полковника Потапенка зі старшиною”. Той же Сабов відповідав недовгий час і за майно писаря барвінкостінківської паланки І. Неживого [12, арк.  зв. _ ].

Особливу увагу привертає реєстр майна трьох старшин: полковника І. Кулика, писаря І. Неживого та осавула Ф. Сербіна [12, арк.  _ ]. За формуляром документа та способом описувати майно, це джерело, без сумніву, можна віднести до загальної групи реєстрів та описів старшинського майна, опублікованих Н.Д. Полонською-Василенко. Але характерною особливістю його є те, що він є описом майна, заарештованого російською командою, перехопленого при спробі частини козаків втекти після зруйнування Січі. Тому публікація цього документа у додатку до нашого повідомлення, при збереженні мови, правопису та порядку опису речей, буде логічно доповнювати матеріали праці Н.Д. Полонської-Василенко і прислужиться реконструкції джерельної бази з цієї проблеми. На жаль, у документі не вказано місце, де відбулось затримання цієї групи втікачів, тому важко визначити напрям втечі. Але звідки і чому тікала старшина одразу після зруйнування Січі (17 червня 1775 р.) — встановити можна.

Усі троє — полковник Іван Кулик, полковий писар Іван Тимофійович Неживий, військовий осавул Федір Васильович Сербін — належали до старшини барвінкостінківської паланки і були досить відомими фігурами через запеклу поземельну боротьбу цієї паланки з Ізюмською провінцією Слобідської губернії [11, 628, 631 _ ]. В документах Ізюмської адміністрації вони проходять як організатори численних прикордонних злочинів і сутичок та однодумці і підлеглі полковника І. Гараджі — завзятого оборонця запорозьких земель. Тому не дивно, що серед реєстрів маєтностей запорозької старшини, опублікованих Н.Д. Полонською-Василенко, ми зустрічаємо опис зимівника на р. Чортомлиці Дядьківського куреня полковника І. Кулика (від 25 серпня 1775 р.) [9, 368 _ ]. Останній 1776 року перебував під військовим судом при Олексіївській фортеці разом із С. Гелехом, В. Пишмичем та І. Гараджою [2, 161]. Отже, вагома причина залишити землі, за які точилась постійна боротьба, в барвінкостінківської старшини була.

Перелік описаних старшинських речей та відносно невеликі конфісковані грошові суми свідчать, що старшини збирались похапцем. Крім речей власного вжитку, виділяються речі, які можна було б продати (коштовний одяг, тканини, хутра, шкіряні вироби). Увагу привертає наявність у кожній підводі жіночого одягу, а також речей, які б підтверджували приналежність до паланкової старшини: пірнач у І. Кулика, сталева печатка запорозького війська у писаря І. Неживого тощо. Всі ці речі, а також більш ніж 100 голів худоби супроводжували 16 озброєнних козаків, але неясно чи була присутня при цій команді сама старшина. В цілому, документ цінний для нас тим, що відбиває яскравий історичний факт, викликаний зруйнуванням Січі, і одночасно доповнює вже відомі переліки майна запорозької старшини, описаного 1775 року.

Повертаючись до дослідження Н.Д. Полонської-Василенко, зазначимо, що дослідниця визначила інформативні можливості опублікованого нею матеріалу таким чином: встановлення кола осіб, що їх майно було описано, характер майна та господарства окремих осіб, тип зимівника, загальний та пересічний характер майна старшини тощо [9, 199]. Але вже в процесі студій над цим комплексом дослідниця пішла значно далі. Дані усіх реєстрів старшинського майна вчена систематизувала за характерними ознаками і звела у 21 таблицю, кожну з яких супроводжують грунтовні пояснення. Кількісні показники цих таблиць надали змогу дослідниці порівнювати та узагальнювати матеріал, значно підвищити його інформативні можливості, прийти до ряду самостійних висновків.

Визначаючи зимівник як головну господарчу одиницю Вольностей, вчена, залежно від заможності господаря, виділяє два його типи — селянський та поміщицький з окремими “панськими” хатами, з хатами