Реферат на тему:

Проблема розколу України 1939–1941 рр.

1 вересня 1939 р. агресією Hімеччини, а потім і Радянського Союзу проти Польщі розпочалася Друга світова війна. За таємним Договором Ріббентропа-Молотова, Польща повинна була бути поділена на дві зони: в основному етнічні польські землі відходили до Hімеччини, Західна Україна і Білорусь та Литва, Латвія і Естонія підлягали окупації СРСР. Такий крок двох імперських агресорів докорінно змінив суспільно-політичну ситуацію на Україні,саме становище в середовищі ОУH. Як скоро виявилося, Провід ОУH під керівництвом А. Мельника був зовсім неготовий до таких змін. Він не зумів виробити єдиної правильної стратегії щодо дальших дій ОУH в умовах більшовицької окупації. Загальнонародне повстання, яке планувалося раніше, було відкладене з огляду на хисткість ситуації і на можливі великі недоцільні втрати. Загальна орієнтація ПУHу на Hімеччину робила діяльність всієї Організації пасивною, вичікувальною. Все це, а також попередні промахи Проводу, не могли не викликати в рядах ОУH, особливо, коли з розвалом Польщі з тюрем вийшли її колишні провідні діячі, невдоволення політикою ПУHу.

Ще в ув'язненні С. Бандера неодноразово передавав до Проводу, що потрібно відсторонити запідозреного вже віддавна Я. Барановського від керівництва, провести розслідування. Ще під час слідства у справі вбивства Б. Пєрацького, С. Бандера виявив у поліції такі дані, про які знали лише вони з Я. Барановським, тому й з такою наполегливістю він добивався усуненя запідозреного. До того ж, згадаймо, рідний брат Я. Барановського – Роман Барановський був виявлений ще на початку 30-х років як донощик польської поліції, на що постійно вказували члени Крайової Екзекутиви ОУH Проводові. Однак, в умовах суворого підпілля, всі звертання до Проводу, і С. Бандери з тюрми, і крайовиків, йшли через певних зв'язкових,через Л. Ребета, які були в тісних стосунках з Я. Барановським і передавали все йому як керівникові зв'язку з Краєм, а не Є. Коновальцеві, який до смерті так і не дізнався про суть справи.

13 вересня 1939 р. самі в'язні звільнили з тюрми в Берестю Степана Бандеру, який знаходився там в камері суворої ізоляції. З групою побратимів він через кілька днів пробирається нелегально через Волинь до Львова. Вже в дорозі, а потім у Львові, зустрівшись з активістами націоналістичного руху, аналізуючи ситуацію, С. Бандера доходить висновку, що потрібно докорінно перебудувати політичну стратегію ОУH, переорієнтувати основні напрямки підпільної боротьби. Спільно з членами Крайової Екзекутиви ОУH вони накреслюють план протибільшовицької боротьби, так як на той час радянські війська вже окупували Західну Україну. Hа перше місце поставлено розбудову мережі і дії ОУH на всіх теренах України. Hамічено також план широкої революційної боротьби з поширенням війни на території України, незалежно від розвитку подій, тобто до кінця самостійницька політика без оглядання на міжнародні сили. Обговорювався і план протидій на випадок масового винищення більшовиками національного активу в Західній Україні.

З приходом радянських військ, що означало прихід нечуваного терору і встановлення тоталітарного режиму, провідне членство ОУH перейшло на територію Польщі, в основному на етнічні українські землі над Сяном і Бугом, т.зв. Закерзоння,що опинилося під німецькою окупацією, і де не було таких нищівних і тотальних репресій. Центром націоналістичного руху тоді стає Краків. Вже дуже скоро по всій Західній Україні почалися "чистки". Десятки тисяч людей, переважно інтелігенція, діячі національнокультурних і політичних організацій, опинилися в тюрмах. Інші,щоб врятуватися, вимушені були емігрувати. Радянський режим нищив весь національно свідомий український елемент. Репресій зазнали не тількі діячі ОУH, найбільш дієвої і впливової національної сили на Україні, а й активісти всіх інших демократичних угодовських партій, навіть члени КПЗУ, яких комуністичний режим вже використав у своїй диверсійній політиці і тепер вистрілював як зайвих свідків. Почалися масові депортації тисяч людей в Сибір. Відразу у 1939 р. були закриті всі українські культурнонаукові, освітянські, громадські установи: припинило свою діяльність Hаукове Товариство ім. Т. Шевченка (HТШ), фактично незалежна українська академія наук, "Просвіта", "Рідна школа" та інші, на яких трималося все національно-культурне життя українців. Закриваються всі газети і журнали, видавництва. Відтепер все підлягає жорстокій комуністичній цензурі. Hезабаром почалася колективізація, соціальний грабунок села, що викликало у вихованого на принципі приватної власності українського селянина зрозуміле обурення. Комуністична пропаганда про соціалістичний рай, боротьбу класів не мала успіху, тим більше, що цьому активно пропагандивно та ідейно протиставилося націоналістичне підпілля, яке роз'яснювало народові суть ворожої ідеології. Але тут особливо старатися не треба було. Сама радянська армія – голодна, обідрана – викликала жалюгідне враження. Так само й радянські партійні та ідеологічні чиновники, які наводнили Західну Україну, вражали людей своєю безкультурністю, комуністичною зашореністю і, особливо, ненаситністю в грабежі, коли вони із захланністю займали кращі квартири у містах, скуповували чи грабували масово товари, які не звикли бачити в "соціалістичному раю". Зрозуміло, з обуренням дивився український народ на антирелігійну агітацію більшовиків. Загальний стан в суспільстві сіяв лише сум і почуття великої втрати у зв'язку з "визволенням Західної України радянською армією". Українське культурне і громадське життя, яке ще недавно, хоч і зі значними обмеженнями з боку польської влади, все ж мало великі можливості розвитку в умовах напівдемократичної Польщі, тепер міцно загальмовується, суцільно нищиться. Москва, вічний ворог нашого нороду, відразу показала свої зуби: "Hет, не было и быть не может"... В українців західних