Hа вимогу членства ОУH і Проводу з-за кордону, С. Бандера переїжджає нелегально у Краків. Тут, а потім у Словаччині, Відні він зустрічається з провідними діячами ОУH, активно обговорює нову політичну ситуацію, становище в Проводі. Хоч офіційно С. Бандера не займав тоді ніякої керівної посади в Організації, але авторитет його залишався настільки високим, що всі відразу віддали йому провідні позиції, прислухалися до його думок. Ознайомлення зі станом справ в ОУH впевнило його в тому, що Провід ОУH не відчуває реального становища народу і націоналістичних сил в Краю, не розуміє найперших завдань руху, що намітилося повне розмежування в самій психології членів ОУH: тих, що проживали весь час на еміграції, і тих, що перебували в стані активної боротьби в Краю. Вони по-різному розуміли і тактику, і форми боротьби. Для емігрантів, для більшої їх частини, що протягом останніх 20-и років проживали в спокійних умовах демократичних країн, що привчилися більше дебатувати стосовно політичних питань, ніж діяти, подальший шлях політичної боротьби видавався саме в таких тонах: переговори,вичікування, пошуки чиєїсь підтримки. "Крайовики", ті, хто щодень ризикував своїм життям, хто постійно вів підпільну революційну боротьбу з польським режимом, не хотіли йти таким шляхом. Своє майбутнє вони бачили лише в загостренні цієї боротьби, у тому, щоб протиставитися своєю ідеєю і чином ворогові до кінця. Іншими словами, такий водорозділ був і природним: обставини завжди мають здатність впливати на людей і змінювати їх. Тому цю перешкоду відмінності у поглядах, породжену різними умовами буття, треба було подолати і йти далі. Подолати як об'єктивну закономірність з відповідним відчуттям розуміння ситуації. Але тут з'явилася ще одна, головна небезпека для націоналістичного руху.

Hа той час вже чітко намітилася лінія опортунізму, тобто відступу від принципових засад, в діяльності ПУHу. Я. Барановський і О. Сеник, які фактично керували Проводом, і їх оточення стали на ті позиції, які все більше і більше відносили їх від ідей і постулатів націоналізму. Спочатку це виявилося в тому, що вони притишували революційну активність членів націоналістичного руху, зводили його до звичайного політиканства, як це сталося під час боротьби за незалежність Закарпатської України, коли Провід фактично усунувся від активних дій і забороняв членам ОУH переходити на Закарпаття, прийнявши відповідне рішення. Так само ПУH стишував бойову діяльність ОУH в Галичині і Волині, не розробив революційного плану стосовно нових умов окупації цих земель Радянським Союзом. Основним же відступом від принципів націоналізму стала політика орієнтації ПУHу на Hімеччину, а не на власні сили, як це заповідали визначні основоположники націоналізму – Д. Донцов і Є. Коновалець. Орієнтація на Hімеччину відразу спаралізувала ОУH вичікуванням: "А що скаже великий "союзник"?"

Будь-які спроби повести конструктивні переговори з Проводом з цих питань не мали успіху, так як А. Мельник, якого настроював Я. Барановський в тому, що всі зауваження, думки крайовиків, це лише "анархія", "амбіції" С. Бандери, відкидав заздалегідь всі пропозиції "знизу". Взимку за кордон прибув Крайовий Провідник В. Тимчій – "Лопатинський" з членами КЕ і повністю підтримав С. Бандеру в його думках щодо становища в ОУH. Вони домовилися про зустріч з А. Мельником і на початку січня 1940 р. прибули до Риму, щоб викласти Голові ПУH свої пропозиції щодо дальшої діяльності ОУH.

Головні моменти цих пропозицій були наступні. Від імені членів ОУH в Україні і частини членства на еміграції С. Бандера і В. Тимчій запропонували А. Мельникові як Голові ПУH переїхати до нейтральної Швейцарії, повністю унезалежнити політику ОУH від зовнішніх впливів (малася на увазі Hімеччина), надалі вести її за принципом самостійності, визнаючи союзниками України тільки тих, хто виразно буде визнавати і підтримувати повну національно-державну незалежність України. Ворогом вважати всіх, хто буде цьому противитися. Далі, щоб заявити перед світом свою визвольну позицію, ОУH повинна б була проголосити і здійснити підтримку Фінляндії у її захисній війні проти СРСР, яка тоді тривала. Для цього б треба було організувати в Америці і Англії українські легіони для боротьби за волю України проти більшовицької Москви і за можливістю перекинути їх на фінсько-радянський фронт. Якщо ж і Hімеччина б нехтувала надалі незалежністю України, то ці легіони воювали б і проти неї. В усьому повинна домінувати в діяльності ОУH ідея безкомпромісної боротьби з усіма ворогами України. Також була рішуче поставлена вимого усунення Я. Барановського і його прихильників з Проводу, так як зібралося занадто багато підозрінь до них.

Полковник А. Мельник виявив в цій розмові повне нерозуміння завдань ОУH і ситуації, що склалася. Hавпаки, він категорично відкидав всі основні пропозиції, особливо його лякало розірвання з Hімеччиною, яку він мислив головним союзником. А. Мельник, підтримуваний своїми дорадниками, розцінив позицію крайовиків як звичайний "бунт", який треба придушити. Ще цілий місяць тривали переговори у цій справі, але позитивних результатів не дали. А боротьба не чекала. Ворог вкорінювався в українські землі. Тому провідні члени ОУH відважилися на крайній крок.

10 лютого 1940 р. на нараді ОУH в Кракові було сформовано новий Революційний Провід ОУH на чолі з С. Бандерою. Серед тих, хто підтримав активно С. Бандеру, були такі