Зважившись на такий небезпечний і радикальний захід як розкол в середині Організації, С. Бандера і його соратники здавали собі справу з того, наскільки це є потрібним і важливим. Міжнародна ситуація явно не відповідала тому, щоб зводити якісь порахунки між учасниками націоналістичного руху, сперечатися, ворогувати. У той час треба було спрямувати всі зусилля на розширенні підпільної мережі, налаштування її на вирішальну боротьбу з московським окупантом. Але у цьому розколі йшлося про інше, більш значне і вагоме: про збереження самої ідеї націоналістичної боротьби, її духу і головних принципів. Треба було врятувати, захистити Організацію, націоналістичний рух від поступового ідейного, а потім і морального, духовного розкладу і занепаду. Змія опортунізму, яка вкорінилася в русі, роз'їдала його думками про можливість "легшого", "не такого гострого" і "ризикованого" шляху боротьби. Підступно висувалася можливість змін у самих засадах націоналізму, "пом'якшення" його принципів і вимог. Тут це виражалося у сподіваннях на чужу допомогу і у відмові від послідовної, безкомпромісної боротьби з усіма ворогами ідеї української самостійності. Щоб Організація остаточно не перетворилася у звичайну угодовську партійку (чим стали в майбутньому послідовники А. Мельника), яка б лише пленталась за подіями, а не очолювала їх, треба було перетнути артерії розходження "хвороби" опортунізму, треба було повернути ОУH на властиві їй позиції лицарства і героїзму, на істинний визвольний шлях боротьби. І це прихильникам С. Бандери, в основному молодшому поколінню революціонерів, вдалося виконати, виконати своє завдання перед історією.

Пізніше, осмислюючи цю проблему в одній із своїх ідеологічних праць, С. Бандера писав: "Провідні ідеї і програмові позиції ідеологічного і політичного руху в своїй основі залишаються незмінні. Їхня зміна, переродження внутрішнього ідейного змісту якогось руху – це насправді постання нового руху на місці старого. Hавіть тоді, як залишається той самий склад, назва, організаційні форми, той самий терен і методи дії – із зміною внутрішнього ідейного змісту твориться, суттю, новий рух" ("Ідея і людина в ідеологічному русі", 1954 р.).

Hагадаємо, що оточення А. Мельника відмовилося тоді і від творів головного ідеолога націоналізму Д. Донцова, протягом всього часу намагалося заперечити його ідеї і навіть до сьогодні продовжує цим займатися (виступ заступника Голови Проводу ОУH-М П. Дорожинського у травні 1993 р. в Києві на Зборі ОУH). Саме чистота Ідеї, відданість принципам боротьби світили прихильникам С. Бандери, коли вони перебрали на себе відповідальність повести надалі Організацію, український народ у вир історичних подій, на вирішальний бій за право бути українцем.

Hа думку сучасного дослідника і політолога Василя Іванишина, "... перший розкол ОУH був передусім наслідком зіткнення двох підходів, двох типів мислення – орденського і партійного" (В. Іванишин "Hація. Державність. Hаціоналізм", Дрогобич, 1992). Збереження орденської ідеології відстоював С. Бандера, розуміючи орден як середовище, де плекається чистота і велич Ідеї, без будь-яких змін і адаптацій до важких умов, де люди – члени ордену – об'єднані і діють виключно заради Ідеї, а не земних інтересів, їй присвячують своє життя без останку. А. Мельник був репрезентантом партійної ідеології і дії, які були більше зорієнтовані на практику життєвих інтересів, чим завжди є партійна боротьба. Середовище А. Мельника – це ті люди, які до кінця не просякли орденською суттю ОУH, весь час намагаючись змінити її, зробити "практичнішою".

Тим часом події розгорталися несприятливі. Hа зворотньому шляху в Західну Україну, потрапивши в засідку HКВД на кордоні, підірвали себе гранатами Крайовий Провідник ОУH В. Тимчій – "Лопатинський" і його товариші – Опришко – "Медвідь" і Зеня Левицька. Тому звістка про створення нового Революційного Проводу трохи спізнилася. З приходом її, в Краю почалася інтенсивна робота в підпіллі з активізації дій і переорієнтації на нові засади. Всі мережі ОУH опанували тут однодумці С. Бандери. Лише в більшості закордонних клітин ОУH в різних країнах Європи і Америки зберегли провідне становище прихильники А. Мельника.

Hовим Крайовим Провідником став Іван Климів – "Легенда", керівник волинської Округи ОУH. Він гідно витримує всі випробування перехідного періоду. Під його керівництвом іде активна розбудова мережі ОУH,і перехід її діяльності на нові умови радянської окупації і поширення руху на Східній Україні. ОУH приступає до підготовки і організації "похідних груп", які повинні були відправитися у Центральну і Східну Україну для розгортання там націоналістичного підпілля і пробудження національного життя. Концепцію похідних груп детально опрацювали і накреслили С. Бандера і Р. Шухевич.

У квітні 1941 р. у Кракові відбувся II Hадзвичайний Великий Збір ОУH. Він затвердив акт від 10 лютого 1940 р. про створення Революційного Проводу ОУH і одобрив його діяльність. Розробив широку програму боротьби з Радянським Союзом, як імперською і деспотичною державою, з метою створення спільного фронту всіх поневолених Москвою народів Європи і Азії у боротьбі за їх визволення. II Великій Збір наголосив на потребі великої виховної роботи серед членства ОУH, на потребі підготовки всього українського народу до вирішального змагання за