Отже, лінгвістична й етнографічна ознаки ще не розкривають природи Запорозької Січі, У принципі козакування виникло не на етнічній, а на ендемічній (властивій даній місцевості) та мо-рально-психологічній основі. Суспільні прошарки з людей, по-дібних козакам, існували і в інших слов'янських народів, а та-кож у татарів. У літописі Григорія Граб'янки (?-1737) заува-жено, що Січ не мала певної національної приналежності. Українсько-православний субетнос Запорожжя склався під впливом конкретних географічних та політико-релігійних об-ставин, які перетворили запорожців у соціально-етнічну групу всередині українського народу. Згодом, після переселення за-порожців на Кубань, кубанці стали етнічними українцями се-ред росіиського народу.

Суттєве заперечення щодо державності Січі — відсутність окремого січового індігенату (підданства). Не кажучи вже про тимчасові передислокації Січі в межі Кримського ханства й Туреччини, запорожці де-юре були підданими польського ко-роля, пізніше — громадянами Гетьманщини. Але де-факто За-порожжя до кінця зберігало свій автономний суверенітет. Ре-альність останнього підтверджується існуванням митного кор-дону між Гетьманщиною та Вольностями запорозьких козаків. Торгівля гетьманських полків із Запорожжям, як і з Кримом, вважалася контрабандою. Щоправда, цей момент не знімає до кінця питання про юридичну природу відносин між Росією, Гетьманщиною і Запорожжям після 1654 року.

Попри незаперечні прикмети запорозьку державність все ж треба сприймати з обмежувальними застереженнями. Повного завершеного розвитку січова держава ніколи не мала. Не бу-ло на Запорожжі повнокровної економіки й фінансової систе-ми, господарської інфраструктури, власних грошей. Свої скар-би запорожці переховували в землі. Не було міст, взагалі кам'яних споруд, усе це було б знесене, знищене при першому ж татарському наїзді. Навіть у часи найвищого розвитку на-селення Запорожжя ледве перевищувало сто тисяч чоловік. З цього погляду Січ нагадувала сучасні їй західноєвропейські держави-комуни та міста-держави (італійські республіки, ган-зейські міста). Від них Запорожжя відрізнялось, щоправда, не-зрівнянно більшою територією.

Січ можна розглядати як суспільний утвір проміжного типу між державою та ізольованою в малозаселенному місці общиною, що виник на грунті духовної і професійної спільності.

Якщо вважати головними інститутами суспільства, котрі

задовольняють основні запити людей, -сім'ю, державу, еко-номіку, школу, то ні один з них не мав повного розвитку, а сім'я взагалі не допускалась у центрі Запорожжя — Січі. Коли повсюдно розвивались повнокровні держави. Січ з її дер-жавними дисфункціями прямувала до занепаду. Виправдання цього стану умовами й обставинами нічого не змінює в істо-ричній долі Запорожжя, не скасовує його фатальної прирече-ності.

Січ не розділила долю американських колоній тому, що зна-ходилася в оточенні дужих сусідів, до пори до часу зацікав-лених у збереженні Запорожжя таким, яким воно було. Умови дозволили Запорозькій Січі розвинутися лише до стану вій-ськово-торговельної напівдержави. Культу патріотичної війни, "повінчаної"' з воєнним ремеслом як промислом, підпорядку-вався весь уклад січового життя, в цьому зливались прагнення й навики запорожців. Проте, обороняючи Україну, забезпечу-ючи свою свободу, Січ Запорозька не могла сповна виконувати інші важливі державотворчі функції — господарську, демогра-фічну, культурну. Торгівля складала головний зміст і стимул господарських відносин, що спричинялось вигідним географіч-ним розташуванням Вольностей запорозьких козаків на тран-зитних маршрутах міжнародної торгівлі. У запорожців ворожі, навіть хижацькі стосунки з сусідами, особливо з татарами, дивним чином поєднувались із жвавим товарообміном між ни-ми. Запорожжя ніколи не знало автаркіaї (самовдоволення) і не мало замкнутого внутрішнього ринку. Цей тип економіки в поєднанні з неповною державністю ми і пропонуємо назива-ти, військово-торговельним.

Незважаючи на архаїчні домішки та фрагментарність дер-жавного устрою, Запорожжя все ж зорганізувалось на засадах державності. На рубежі європейського середньовіччя і Нового часу світової історії Січ Запорозька стала прообразом, ескізом української держави, їй не довелося пройти через усі фази класичного циклу суспільного прогресу. Не розлучаючись із традиціями давньоруського життя, козаки запроваджували елементи сучасної їм політичної культури. Запорозька держав-на ідея була покликана обставинами місця і часу. Січ вияви-лася придатною організаційною формою для згуртування і ви-живання українського народу. Суспільні цінності Запорозької Січі виходили за рамки таких універсальних, понять, як ри-нок і демократія.

На визволених землях - від р. Случ на заході до російського кордону на сході і від басейну Прип яті на півночі до степової смуги на півдні, що обіймала близько 200 тис. кв. км, - почала складатися нова військово-адміністратив-на і політична система, формувалась українська національна дер-жавність.

На визволену територію переносився традиційний військовий і громадський устрій козацтва. Всі найважливіші військові й полі-тичні справи мала вирішувати Військова (Генеральна) рада, в якій могло брати участь все військо. Поступово збільшувалася роль старшинської ради, на яку гетьман викликав генеральну старшину та полковників, а часом і сотників. До влади прийшла національна за складом козацька старшина. Досить впливову її частину становила православна українська шляхта. З шляхтичів походив Богдан Хмельницький, полковники Данило Нечай, Іван Богун, Михайло Кричевський та ін. Полковники Максим Кри-воніс, Мартин Небаба та інші вийшли з ремісників, Степан По-бодайло - з драгунів, Матвій Гладкий - з козацтва. Центром гетьманського правління стало м. Чигирин. Територія, на яку поширювалася влада гетьмана, поділялася на полки, число яких мінялося: в 1648 р. їх було близько 40, в 1649 р. - 16, в 1650 р. - 20. Полком управляв полковник, який або оби-рався на полковій раді, або призначався гетьманом. Полки поді-лялися на сотні, очолювані сотниками, яких або обирала сотенна рада, або призначав гетьман, а інколи й полковник.