Першим українським адміралом, який на відміну від своїх попередників князів-флотоводців, зробив виходи в Чорне море не епізодичними, а систематичними, був гетьман Конашевич-Сагайдачний. Він в 1606 р. організував нову військово-морську експедицію на Кілію, Білгород і Варну - нездоланну, як тоді вважалось фортецю. Запорожці взяли її з моря сходу, висадивши добірний морський десант. Так розпочалася "доба героїчних походів", як називають історики козацькі морські експедиції першої половини XVIIст., які пов'язані з ім'ям Сагайдачного. З ним у морські походи виправлялися уже не сотні, а тисячі козаків. Інколи в море виходило більше 300 чайок з 20 тис. чоловік. Гуманна суть цих походів полягала в визволенні тисяч полонених, які конали в рабстві. Розроблена Сагайдачним тактика морського бою дозволяла козакам долати навіть більш численого супротивника з кращим озброєнням. Італієць Д'Асколі, що спостерігав морські бої козаків, писав: "Вони такі відважні, що не тільки при рівних силах, але й 20 чайок не побояться на 50 галер напасти, як то буває щорічно." Навіть турки визнавали що "...на всій землі немає людей сміливіших, які менше б за все боялися смерті." Мандрівник П'етро делла Валле засвідчив, що у 1616-1618 р.р. володарі Колхіди послали козакам дари за захист на морі. "Козаки не раз ходили зі своїм флотом до берегів Колхіди і знаходили там люб'язний прийом... Козаки захищають на морі торгівельні кораблі цих володарів. В даний момент вони панують на Чорному морі"[1.75] Ось так, не більше і не менше.

Панування на морі дозволило запорожцям здійснити нечувані операції не тільки проти неприступних фортець Кафи, Трапезунду і Синопу, а навіть проти самої столиці Отоманської імперії - Стамбулу. Спаливши на очах безпорадного султана передмістя і порт, запорожці рушили на Січ, знищивши вдодачу вислану їм навздогін турецьку ескадру.

Все XVII ст. панували запорожці на Чорному морі. І після Сагайдачного виросла ціла когорта флотоводців-полковників: Палій, Свічка, Мирович, Пашковський, Мокієвський, Козьменко, кошовий Шарпило і інші.[1.75]

Будували свої чайки козаки під Київом, в Січі, Переволочній, Кодаку, Новобогородицьку, при усті Самари і Орелі і навіть нижче Очакова в урочищі Стрілиця - далеко від своїх володінь на території супротивника. Вони були не тільки чудовими мореплавцями-навігаторами, а й справними коробелами. Встановлено, що 60 козаків будували свою чайку всього 15 днів. В той час, коли на головній тогочасній російській верфі у Брянську в 1698 році навіть будувати такі суда ніхто не вмів, не те що ходити на них. З цього приводу брянський стольник Сільвестр Огибалов писав в Москву, що його люди "струговому дєлу нє обучєни" і їх, цар Петро збирав з усіх усюд.[6.19] Та й то своїм плотникам можна було доручити тільки заготівлю лісу. Вчили росіян будувати і оснащувати кораблі не тільки запорожці а й іноземні майстри: Єнгель Хартоха, Вілім Бенн, Керт Хрестьян і інші. Та й воювати на морі московити ніяк не могли. Це визнавав в 1697 році амбасадор Отто Плейер, який сповіщав свого імператора про велику допомогу московським військам з боку запорожців, котрі вислали 1,5 тис. козаків на чайках для підтримки з моря. Це визнає і сучасний російський дослідник І.В.Богатирьов:" В отношении закрепления на черноморском побережье знаменательно событие июля 1696 г., когда 1,5 тыс. запорожцев во главе с атаманами Я.Морозом и Чалым вышли на своих чайках в море и дерзко напали на турецкий караван, захватив 16 шедших в Очаков судов с хлебом."[5.436]

Але, як це не дивно про морських негоціантів-запорожців ми абсолютно нічого не знаємо, хоча торгівельні відносини лежать в основі міжнародних стосунків будь якої держави. І про цей аспект історії Запорозьких Вольностей написано взагалі не так вже й мало. Майже всі видатні історики Запоріжжя так чи інакше торкались цього питання. І врешті решт підсумувавши всі попередні студії на цю тему неважко прийти до висновку, що ця галузь господарства запорожців завжди була чи не найголовнішою в їх економічній діяльності. Це особливо яскраво проявилось в останній період існування Вольностів, коли зимівниче хутірське господарство запорожців стало товарним і торгівельні оборудки з сусідніми державами стали невпинно зростати. За свідченнями тогочасних літописців польський король Стефан Баторій лиш формально підтверджував своїми грамотами дозвіл козакам будувати човни для Чорного моря. А в 1649 році Богдан Хмельницький підписав "Договір між Турецьким цісарем і Військом Запорозьким та народом руським про торгівлю на Чорному морі, яким він має бути."[4] Де основну увагу приділив саме торгівельним аспектам взаємостосунків. Аналізуючи цей документ впадає в очі поділ плавзасобів на "галери" і "кораблі". На нашу думку, саме в такий спосіб розрізняли два головних тогочасних типа суден: переважно віійськове і переважно торгівельне, хоча звісно кожен з них в разі потреби міг використовуватись за будь яким призначенням. Важко не погодитись з висновками В.І.Сергійчука, що підписання цього документа мало надзвичайно велике значення для зміцнення міжнародного авторитету українського козацтва. Адже вперше в своїй історії воно визнавалося як рівний партнер могутньої сусідньої держави, з правом відкривати в столиці Порти постійне представництво.[13.167]

Одним з побічних фактів, який при певних доказах міг би служити аргументом на користь морської торгівлі козаків можна вважати факт використання дводечних трищоглових кораблів. Один з них зображено на гравюрі 1622 року в супроводі козацьких "чайок". А інший на прапорі Війська подарованому козакам російською царицею і який зараз зберігається в Ермітажі Санкт-Петербургу. Його детальний опис