Запорожці нам відомі тільки як повновладні господарі Чорного моря ще з XVII ст. Їх морські рейди скидаються на піратство. Навіть конструктивно запорозька "чайка" дуже скидається на римську "лібурну" - головний тип піратських суден одного з італійських племен. І жодних свідчень про купецько-торгівельні подорожі. Хоча важко уявити морський народ який би не користувався морськими комунікаціями. Та й закидаючи запорожцям в піратстві, не слід забувати, що воно з'явилось в стародавньому світі як продукт яктивної торгівлі. І через цю стадію розвитку пройшли, в той чи інший спосіб, всі морські народи і країни. Англія ніколи б на стала "володаркою морів", якби не провадила певної протекціоністської політики що до піратства, яке власне і зробило її такою. Відомо що "найвидатніші" пірати Англії отримали дворянство і високі посади з рук вдячної королеви саме за свої морські "подвиги". Вона ж видавала так звані "каперські патенти" всім хто бажав займатись піратством. А це значною мірою сприяло економічному і політичному утвердженні країни. Це стосується й інших морських країн - Іспанія, Франція, Голандія і інші. А значить і в даному випадку повинна була б діяти така ж схема, аби не дуже потужні зовнішні фактори - перманентна національно-визвольна боротьба, яка не дозволила цим процеса розвиватись і завершитись. Тому маємо лиш поодиноку згадку про те, що інколи козаки приставали до грузинських берегів аби спродати трофеї, та про те що грузинські володарі Дадіані та Гуріелі підтримували з козаками торгівельні і військово-політичні зв'язки.[1.75] Отже ці зв'язки все ж були, і підтримувати їх можна було тільки морем, а значить слід шукати і відповідні засоби та документи. І вони є, лише чекають на своїх дослідників в різних архівах.

Можна стверджувати, що всі спроби Росії вийти і закріпитися на Чорному морі спиралися головним чином на запорожців і в подальші часи. Прикладів більш ніж достатньо: Досить згадати так звану "Запорозьку" верф на о.Хортиця, де головними будівничими суден були ті ж самі запорожці. Або Кодацьких лоцманів, без яких жодне судно з провіантом і реманентом не пройшло б пороги. Їх сміливість і професіоналізм привели в захват не тільки царицю Катерину-II і її придворних, а й іноземних монаршіх осіб і діпломатів, які її супроводжували під час відомої подорожі на південь в 1787 році.[17.79] Отаман лоцманів Півторацький за мужність отримав навіть дворянство, а його сину було жалувано чин прапорщика.[15.69]

Того ж року вийшов монарший указ про створення державної лоцманської служби на порогах: "...записать в лоцманы 100 человек употребя к сему преимущественно бывших запорожцев яко людей к проводу судов через пороги привыкших..."[2.спр.1-7]

Протягом всіх російсько-турецьких війн запорожці приймали найактивнішу участь в бойових діях на морі й річках Чорноморського басейну. Природжені мореплавці, вони вільно почували себе і далеко від своєї головної бази - Січі. Дунайська флотилія запорожців успішно здобувала славу російській зброї і залишила після себе цілий пласт цікавих і майже не досліджених документів в військово-морському архіві Санкт-Петербургу. Деякі з них частково використовувались. В одному з номерів Київської Старовини за 1884 рік була опублікована запорозька реляція про перемогу над турецьким флотом в гирлах Дніпра в 1769 році. В рапорті до Коша військовий старшина Стягайло повідомляв про блискучу перемогу козацької флотилії над 20 судами неприятеля. В результаті чого "...турецьких три кораблі й очаківський тамбар розбили... в оних же судах гармат мідних подекілька з усчім запасом затопили хоча й треба було їх забрать, та за часпою палбою неприятеля ті затоплені суда оставили."[19.129] А в 1825 році російська картографічна служба проміряючи лиман натрапила на місце описаних подій і склала детальну карту з позначенням місцезнаходження затоплених кораблів. Вони і зараз чекають на дні своїх дослідників, як і петербургські архіви.[14]

Цікаво, що морську славу росіянам здобували здебільшого іноземці. Принаймні про це свідчать списки морських екіпажів де 90% командного офіцерського складу мають іноземні прізвища, а 70% рядових набрані з України і також мають відповідні прізвища. Показовим в цьому плані є національне співвідношення серед найвидатніших російських морських дослідників-мандрівників XVIIIст.: Ф.Белінсгаузен, І.Крузенштерн і М.П.Лазарев. Та й відкриття свої вони робили на збудованих за кордоном кораблях.[13.116] Іноземців на російській службі приваблювала платня і можливість швидко зробити карьеру, яку вони і робили руками безправних кріпаків вдягнених в військову форму.

Без сумніву, сучасна Росія має право пишатися своїми здобутками, але при цьому не слід забувати хто і як їх для неї зробив. Як власне і нам, пора осмислити свої здобутки для чужих. Раз і назавжди позбутися комплексу меншовартості, який в нас так успішно виховали і закріпили на генному рівні. Вирвавшись врешті решт з лабет найкривавішої імперії, наш народ одержав можливість самостійно творити власну долю. Але це стане можливим лише тоді, коли ми відкинувши нав'язані нам чужі стереотипи, напишемо самі свою історію, грунтуючись виключно на здоровому глузді, національних інтересах і об'ективних документальних даних. Треба в решті-решт реалізувати гасло европейських істориків:"ad Fonfes - до