Урожайність провідних зернових культур визначає продуктивність землеробської галузі господарства зимівників. На відрізаних у запорожців землях в Елисаветградській провінції в 1766 році урожайність була сам-шість.[8;112] Німецький мандрівник Хаммард, подорожуючи по Україні вже після ліквідації Січі, при дуже негативному ставленні до запорожців пише про сам-12 врожаю в їхніх господарствах.[9;207] Після ліквідації Вольностей звичайним врожаєм на півдні Новоросії вважалось сам 2-3, найкращі врожаї зафіксовано в сам 6-7. Аполон Скальковський дійшов висновку, що в доброму раціональному господарстві можна мати 12-14 сам.[10;95] Якщо вважати ці цифри крайніми, то урожайність в зимівничих господарствах запорожців цілком можна назвати досить високою навіть за сьогоднішніми мірками.

Тому і жило Військо, головним чином, за рахунок козаків-аграріїв, тоб то стараннями власників зимівників, основним обов'язком яких, за словами А.Апостолова, було постачання продовольства до Січі.[11;106] А ніяк не з мізерного царського жалування, яке до того ж постачалось вкрай нерегулярно з великими волокитами, не в повному обсязі, через зловживання і розкрадання російськими командами.

Значні обсяги зберігання і продажу збіжжя не залишають жодних сумнівів стосовно товарності землеробства. Зберігали такі значні об'єми зерна в загородах. А необмолочене, щойно зібране зерно - в копах і снопах. Свого часу ще Н. Полонська-Василенко звернула увагу на те, що в жодному описі конфіскованого майна старшини не значилось зернових ям про які повідомляв пізніше Василь Зуєв.[12;271] Російські описувачі їх просто не знайшли. Хоча безсумнівно вони існували в кожному землеробському господарстві. У кошового П.Калнишевського зимівнику на Інгульці, за повідомленням полковника Григорія Поповича, "...хліб з ям вибрато і помолото. Для виїмки всього хліба наказано ще 100 рогож прислати. От полкового старшини Данила Балицького 50 рогож прислано і хлібом наповнено".[13;354;5] Як бачимо, яма була не одна і обсяги зерна в них були досить значними. Претензія отамана Криловського куріня Івана Білого від 1771 року свідчить, що татари "...при зимовнику его в речки Ингула вибрали из земли с ям пашни разного рода четвертей 50 в 200 руб., муки пудов 30 в 90 руб".[14;267;47]

Слід зазначити, що такий спосіб збереження зерна дуже продуктивний і широко застосовується в усіх сучасних розвинених країнах, де водночас в сухих герметичних сховищах зберігається 25-30 тис. тон зерна, яке не потребує ніякої енергії на провітрювання, сушку, переробку, транспортування, і яке не втрачає високої якості дуже довгий час. Про широкий розвиток землеробства свідчить і різке зростання кількості млинів. В 1767 році по Дніпру на території Кодацької паланки тільки лодійних млинів нараховувалось 52.[15;67;53-54] Щоправда в 1774 році їх тут нараховано вже менше - 41. Причина зменшення кількості лодійних млинів вказана тут же: "...малой чрезвичайно в Днепре води и недороду хлеба".[16;67;98-99] Тобто на цей період припадає чергова посуха. На жаль ми не маємо показників по кількості млинів в інших паланках, хоча безсумнівно вони там були. Як невідома і кількість вітряків. Зате достеменно відомо, що з їх власників збирали сталий податок збіжжям "...до церкви божией мерою от каждого каменя по бочке коропской пшеничного, а на канцелярию 4 коробки житного."

Радикальна зміна ситуації в регіоні внаслідок якої зміцніли комунікації і зв'язали Вольності з сусідніми ринками, зразу ж дала могутній поштовх подальшому розвитку товарних відносин. Запоріжжя до цього було давно підготовлене всім своїм соціально-економічним устроєм. В цьому зимівник відіграє провідну роль. Слід було лиш узгодити відповідну правову базу.

Отже, в період Нової Січі, землеробство стає важливою галуззю господарства на території Вольностей. Воно повністю забезпечує внутрішні потреби Запорожжя і посідає друге місце в товарному виробництві запорожців. Крім того, продукти землеробства з кожним роком посідають все більш високе місце в експортних поставках до сусідніх країн.

Саме ця галузь господарства більше всього сприяла швидкому збагаченню значної частини запорожців. Бо товарність цієї галузі і досить значний попит на збіжжя при стабільно високих ринкових цінах не могли не вплинути на розвиток галузі і на стан виробників продукції. Особливо це стосується не скільки безпосередніх виробників, скільки посередників-оптовиків, до яких перш за все належала запорозька старшина. Про їх посередницьку роль говорить опис збіжжя в їх зимівниках зроблений російськими описувачами після ліквідації Січі і вислання їх господарів. Так, в зимівниках Каплуна, Шморгуна, Ковпака, Глоби, Калнишевського було знайдено від 3 до 5 тисяч пудів обмолоченого хліба не рахуючи того що стояв немолоченим в скиртах.[17;129] Користуючись своїм впливом в Вольностях і значними діловими зв'язками за їх межами, маючи значні капітали, вони мали широкі економічні можливості, якими в повній мірі і користувались. Про це свідчить факт розгалуженого листування з впливовими і відомими діячами Гетьманщини і Росії серед якого ціла низка листів має яскраво окреслений діловий і господарський характер.[18;84] В більшості випадків мова йде про торгівельні угоди і про умови