Реферат на тему:
Проект реформування устрою Запорожжя генерал-майора Карла Штофельна (1765 р.)
Проблема підготовки російським урядом ліквідації Січі у червні 1775 р. й на сьогодні залишається недостатньо дослідженою складовою історії Запорожжя XVIII ст. Переважна більшість історичної літератури трактує цю подію як таку, що сталася мало не спонтанно: видалася слушна мить під час повернення російських військ з війни у межі імперії, і от — Січі не стало. Однак важко заперечувати той факт, що акція ця була спланованою заздалегідь, добре обміркованою та ретельно виваженою. На доказ такої точки зору свідчать джерела, що переховуються у центральних архівосховищах Російської Федерації.
У фонді № 13 — “Дела о Малороссии”, — Російського державного архіву давніх актів (м. Москва) (РДАДА) зберігається вельми цікава справа, матеріали якої підтверджують тяглість планів російського уряду щодо ліквідації (чи то реформування) Запорожжя впродовж останніх десятиліть його існування [5, арк. – ]. Йдеться про “Примечание какая убыль России таковых суровых и непослушъных людей иметь, как 3апорозцы; противо того, какая бы прибыль была, ежели их в порядок и в хорошое состояние привести”, як назвав цей твір його автор — генерал-майор (станом на 1765 р.) Карл фон Штофельн.
Перші спроби привернути увагу широких кіл наукової громадськості до цієї історичної пам’ятки було здійснено Ю. Князьковим. У опублікованій ними статті було вказано місцезнаходження “Примечаний”, розглянуто окремі аспекти плану реформування устрою Запорозьких Вольностей, здійснено спробу встановити авторство твору [15]. Втім і на сьогоднішні залишилася низка питань, що потребують як більш конкретної відповіді, так і ревізії, здавалося б уже усталених, тверджень. Водночас нагальним залишається питання “актуалізації” праці Штофельна. Оригінальність вміщеної у справі інформації безперечно заслуговує на те, щоб стати предметом спеціальної археографчіної публікації. Разом з тим, документи справи потребують найприскіпливішого аналізу.
Слід зазначити, що, впродовж всього часу свого існування як архівної одиниці зберігання, справа кілька разів змінювала “місце прописки”. Найпершим архівом, до складу якого входила ця справа, вірогідно, було зібрання особистого кабінету імператриці Катерини ІІ. За часів утворення при Олександрі І Архіву Міністерства юстиції, і аж до 1917 р., справа зберігалася серед його “розрядних” фондів. Під час розбору та впорядкування фондів Центрального “древлехранилища” у 1920-х рр. вона опинилася серед справ фонду № —“Секретные мнения”, де й зберігалася до 1946 р. Того року цей фонд, у складі 21 одиниці зберігання, було передано до Архіву МЗС СРСР. Головним чином ці справи містили матеріали, що розкривали таємні зовнішньополітичні плани Російської імперії щодо різних країн та місцевостей. Втім, “Примечания” Штофельна було вилучено з цього загалу та передано на зберігання до фонду № у РДАДА. На сьогодні про колишнє перебування у фонді № нагадує лише опис фонду № 5 “Секретные мнения” Архіву зовнішньої політики Російської імперії Історико-Документального Департаменту МЗС Російської Федерації (АЗПРІ), в якому справу охарактеризовано як таку, що зберігається у РДАДА [3].
Що стосується стуктури самої справи, то за тематично-хронологічною ознакою вона була сформована з трьох різних за авторством та видовою належністю документів, об’єднаних під єдиним заголовком — “Примечания генерал-майора Штофельна о запорожцах”. Таким чином, маємо комплекс з таких складових:
а) арк. – зв., 2. — “Примечание о запоросцах”: документ екстрактного типу, в якому у 10 підпунктах викладено “зухвалі та противні” російському урядові вчинки Запорозького Війська впродовж 1762 – рр.;
б) арк. – зв., 4. — Донесення графа П. Рум’янцева імператриці Катерині ІІ від 28.02.1765 р. з повідомленням про необхідність арешту депутації від Запорозького Війська на чолі з новообраним кошовим П. Калнишевським, яка їде до столиці з метою добитися повернення запорозьких земель, зайнятих Новоросійською губернією;
в) арк. – (зі зворотами) — власне твір Штофельна — “Примечание...”.
Стосовно авторства кожного з трьох документів справи, то найменше проблем маємо із документом № — “Примечанием” Штофельна. Він є однорідним за тематичною спрямованістю; відзначається автентичним авторським стилем з притаманними тільки йому фразеологічними зворотами, пунктуаційними та орфографічними особливостями мовлення; чітко визначеними графічними ознаками. Крім того, наприкінці документа маємо сигнатуру, яка переконливо свідчить на користь тотожності реального та задекларованого авторства [5, арк. зв.].
Документ № є нічим іншим, як одним із донесень П. Рум‘янцева імператриці Катерині ІІ, надісланих впродовж лютого-березня 1765 р., під час перебування його у Москві. На користь такої точки зору свідчать: автограф П. Рум’янцева [5, арк. ]; графічна автентичність цього документа, у порівнянні з документами №№ 1 і 3 та тематичний зв’язок із попередніми та наступними донесеннями П. Рум’янцева до імператриці. Так, серед документів справи № фонду № РДАДА зберігається кілька таких донесень. В одному з них, датованому 10 березням 1765 р., йдеться про попередні відвідини П. Рум’янцева у Москві запорозькими кошовим, військовим суддею та писарем, під час їх подорожі до Санкт-Петербурга. Згадано й донесення від 28 лютого, яким П. Рум’янцев пропонував заарештувати членів депутації, а поряд — жалкування з приводу того, що імператриця не видала належного розпорядження [4, арк. – ].
Нарешті, документ № , як уже зазначено вище, є своєрідним екстрактом, в якому представлено всі епізоди боротьби Запорожжя проти загарбання військових земель впродовж 1762 – рр. Цей документ не можна розглядати як своєрідну преамбулу до “Примечания” Штофельна, оскільки у тексті останнього фігурує власний перелік претензій (5 пунктів) до Запорозького Війська [5, арк. – зв.]. Документ відрізняється від інших двох документів справи стилістикою, графікою. Встановити авторство документа не виявляється можливим через відсутність первинних ознак. Однак ми можемо припустити, що його було створено у Секретних експедиціях Сенату чи Військової Колегії. Він мав додатково аргументувати “справедливість” пропозицій П. Рум’янцева та Штофельна.
Відтак, можемо стверджувати, що у справі № зведено за тематичною