Реферат на тему:
Причини ліквідації Азовського козацького війська та переселення азовців на Кубань
Козацтво, яке протягом кількох століть було головним форпостом у боротьбі з мусульманським світом, в умовах ХІХ століття мало майбутнє і перспективи розвитку тільки за умови “загальнодержавної користі” та строгої централізації військовим та цивільним структурам держави. В цей період козацькі формування активно залучалися до військових дій за опанування узбережжями Азовського та Чорного морів. Їм відводилася роль охоронців південного та південно-східного кордонів Російської імперії. Уряд планував за допомогою козацьких формувань сколонізувати відвойовану в ході воєнних кампаній територію і забезпечити на ній постійне, прихильне до Російської держави, населення в стратегічно важливому регіоні. В оселенні козацьких формувань на неспокійному порубіжжі уряд вбачав потрійну користь: 1) козаки, що мали вікові традиції по охороні кордонів були здатні самостійно захищати порубіжжя і самих себе від ворога; 2) у стратегічно важному регіоні козаки ставали постійним населенням, спроможним самостійно себе утримувати і забезпечувати всім необхідним для нормального функціонування і несення військової служби; 3) сконцентрувавши козацькі війська на обмеженій території, уряд позбувся осередків “бунтарства і непокори” всередині держави.
Тому, коли населення Задунайської Січі в 1828 році перейшло в межі Російської імперії і зорганізувалось в козацьке з’єднання, уряд, не вагаючись, прийняв рішення оселити задунайців на східному узбережжі Чорного моря. Саме для огляду місць остаточного поселення козаків наказний отаман Окремого Запорозького війська Й.Гладкий у цьому ж році був відправлений з наказу імператора на Кубань. Водночас не тільки уряд, але й задунайське козацтво плекало надію оселитися “на Чорному морі, поблизу України” серед чорноморців. Задунайські козаки не відчували себе чимось окремим і відмінним від чорноморців, а лише складовою частиною колишнього запорозького суспільства. Тому й намагалися приєднатися до чорноморських козаків, що уособлювали собою колишніх запорожців, які змогли вижити після горезвісних подій 1775 року в умовах зміцнення абсолютизму.
Попередні масові переходи задунайських козаків закінчувались приєднанням до Чорноморського війська і поширенням на вихідців із-за Дунаю прав та привілеїв чорноморських козаків. У поселенні на Кубані задунайці вбачали певну гарантію збереження свого становища і перспективи подальшого розвитку. Тільки на Кубані, яка стала новим осередком козацтва, задунайські козаки могли сподіватися: 1) на збереження прав і привілеїв козацького стану; 2) отримати достатню кількість придатної для обробки землі в сприятливих для ведення господарства умовах, а отже, мали більше шансів на економічну спроможність власних господарств; 3) на змогу виконувати пряме призначення козацьких військ — охорону прикордонної території, участі в бойових діях. Використання козацьких формувань за призначенням збільшувало його шанси на тривале існування і давало можливість козакам успішно просуватися по службі. Саме тому прагнення задунайців оселитися на східночорноморському узбережжі були цілком виправданими і зумовленими бажанням залишитися тими, ким вони повернулися із-за Дунаю – козаками певного статку, а не тими ким були – втікачами-кріпаками, гнаними з батьківщини людьми. Яскравим свідченням того, що задунайські козаки прагнули зберегти свою належність до козацького стану є їх згода на прийняття до складу війська липовансько-некрасівського населення і посильне сприяння “некрасівцям” в переселенні. Вікова ворожнеча між задунайцями і некрасівцями була “забута”, через спільну мету – зберегти себе як козацтво, що добровільно повернулося в межі Російської держави із-за Дунаю.
Наміри задунайського населення оселитися в Чорноморії всіляко підтримувалося урядом. З наказу імператора вище кавказьке керівництво для поселення задунайців мало надати козакам зручну місцевість. Однак обставини на Кавказі складалися несприятливо для здійснення прагнень задунайців. Намічені для поселення задунайських козаків околиці Анапи виявилися ще повністю не відвойованими. Вони регулярно піддавалися нападам горців і були вкрай небезпечні для поселення вихідців із-за Дунаю, більша частина яких була мирним населенням колишньої Задунайської Січі. Оселити погано озброєних, без засобів існування, задунайців навколо Анапи означало б віддати в руки ворога. Уряд піти на таке не міг. Кавказьке керівництво також хвилювалося з цього приводу. В разі поселення задунайців навколо Анапи воно змушене було б відізвати з лінії фронту військові підрозділи, які мусили б захищати нових поселенців. До уваги бралася слабка боєздатність і мала кількість вихідців із турецьких володінь. Гостро стояло і фінансове питання. Був очевидним той факт, що для підтримки новоприбулих будуть потрібні значні кошти. Кавказьке керівництво не виключало такої можливості, що гроші задунайцям “на обзаведення господарством” наказано буде видати із кавказького відомства. Це йшло в розріз з планами кавказьких військових чиновників. Стає очевидним, що в разі переселення задунайців в передгір’я Кавказу керівництво краю мало б багато зайвого клопоту щодо захисту і утримання нових поселенців.
Ускладнювали ситуацію і ті обставини, що вибрана Й.Гладким місцевість під поселення мала дуже обмежену кількість джерел з питною водою, та попереднє розпорядження уряду про оселення навколо Анапи 500 сімей малоросійських козаків, які й почали прибувати на нові місця поселення [1, арк.15, 17].
Відповідь командира Окремого Кавказького корпусу Паскевич-Єреванського на запит вищого керівництва щодо можливостей оселення задунайських козаків на Кубані була однозначною. Він вважав такий крок передчасним і аргументував це тим, що землі Анапської округи ще повністю не контролюються російськими військами. Тому, щоб не спровокувати “великих хвилювань у краї цьому”, Паскевич-Єреванський вважав, що з поселенням задунайських козаків навколо Анапи треба почекати до закінчення військової кампанії на Кавказі [1, арк.46]. Уряд врахував застереження командира Окремого Кавказького корпусу. Несприятливі для оселення задунайців обставини