Однак частину азовців цілком задовольняло місце поселення, тому що воно дозволяло основну увагу приділяти власному господарству та добробуту. Тому військове формування із азовських козаків з часом набуло господарського та військово-резервного відтінку. Воно перетворилося на зразок військового поселення і досягло значних успіхів в освоєнні, наданої для тимчасового поселення, Бердянської пустоші. Саме завдяки рівню господарського розвитку, що дав можливість повністю економічно самозабезпечити козацьке формування і заощадити державні кошти, Азовському козацькому війську вдалося зберегти себе як окреме іррегулярне з`єднання і проіснувати на мирній і віддаленій від кордонів території 33 роки.

Проте як для уряду, так і для самих азовців було очевидним, що військо не виправдовує себе як окреме військове формування. Питання про переселення азовців на Кубань не сходило з порядку денного протягом всього періоду існування війська в Приазов`ї.

В 1837 році, після приєднання до Росії чорноморської берегової лінії на південному схилі Кавказького хребта, на найвищому рівні розглядалося питання про оселення азовських козаків на правому мисі Геленджицької бухти. Після довгих дебатів від проекту прийшлося відмовитися, щоб не зробити азовців “жертвою війни з неприборканими племенами черкеського народу” [6, с.1-11].

Наступного року начальник Чорноморської берегової лінії М.М.Раєвський розробив проект, за яким передбачалося із азовських козаків та інших поселенців утворити військо берегових козаків і оселити його по всьому східному березі Чорного моря. Проти цього проекту виступило керівництво Кавказького краю, побоюючись, що азовці не зможуть себе самостійно утримувати і поповнювати ряди берегових гарнізонів [6, с.1-11].

Створені в 1843, 1844, 1851 роках проекти передбачали оселення азовців в західній частині Кавказького хребта. Але вони не набули силу закону через складну ситуацію на Кавказі. Згідно з проектами азовці мали сколонізувати територію, що ще частково належала натухайцям. Малочисельність війська, незнання місцевості змусили вище військове керівництво відмовитися від поселення азовських козаків на неповністю контрольованій російськими військами території.

Реальні перспективи переселення азовців з`явилися після закінчення Кримської війни. В травні 1857 року військовий міністр сповіщав головнокомандуючому Кавказькою армією волю імператора про переселення азовських козаків на Кубань з метою надати можливість війську виконувати своє пряме призначення і тим самим послабити дещо напружену ситуацію на півдні України, що виникла через присутність козацького формування. Кавказьке керівництво, в особі головнокомандуючого Кавказькою армією князя Барятинського, сповіщало Військове міністерство, що обставини краю не дозволяють поселити все Азовське військо на одній якійсь місцевості і надати йому статус окремого самостійного війська через малочисельність останнього. На думку кавказького керівництва найбільш оптимальним кроком у вирішенні проблема, пов`язаної з азовцями, було б поселення азовських козаків у вже існуючі населені пункти з метою поповнення їх населенням, в якому є гостра потреба. Для керівництва Кавказького краю це означало позбавитися цілого ряду проблем, пов`язаних з пошуком місцевості для поселення війська та значними витратами на будівництво громадських та господарських споруд.

З наближенням до кінця військової кампанії на Кавказі з`являється можливість здійснити переселення азовських козаків на Кубань. В ході цілого ряду успішних військових походів під контроль російської армії підпала значна територія, яку треба було заселити і освоїти. В зв`язку з цим, головнокомандуючий Кавказькою армією Барятинський повідомляв Військове міністерство, що з`явилася можливість перевести Азовське козацьке військо на Кубань і оселити його на обіцяній ще Миколою І території. Водночас князь Барятинський зауважував, що доречно було б об`єднати це малочисельне військо з більш чисельним козацьким формуванням, боєздатність якого не викликає сумнівів і випробувана в ході кавказької кампанії.

На відміну від імператора Миколи І, Олександр ІІ наполягав на розформуванні Азовського козацького війська і приєднанні азовців до інших козацьких формувань. Гостра потреба в нових поселеннях на Кавказі надала можливість розв`язати проблему щодо остаточного місця поселення Азовського формування. Як наслідок – Височайша воля імператора про поетапне переселення азовців на Кубань, яке треба провести “з належною поступовістю, протягом декількох років, викликом охочих і призначенням за жеребом. Переселення слід розпочати, коли це дозволять зробити обставини на Кавказі”. Про таку волю імператора сповіщав 28 травня 1861 року управляючий Військовим міністерством командуючому Кавказькою армією [7, арк.7].

З літа 1861 року Військове міністерство разом з військовим керівництвом Кавказького краю активно розробляє широкомасштабний проект заселення західної частини Кавказького хребта новими козацькими станицями з метою остаточного підкорення гірських племен.

Під час роботи над проектом військове керівництво зажадало думки Новоросійського та Бесарабського генерал-губернатора О.Г.Строганова про переведення Азовського козацького війська в повному складі на Кубань. Генерал-губернатор зауважував, що значна кількість азовських козаків переселятися на Кавказ не бажає, бо вважає, що переселення буде рівноцінне їх розоренню. О.Г.Строганов вважав, що на Кавказ слід перевести тих, хто хоче переселитися, а інших – залишити на місцях їх теперішнього помешкання з переведенням до цивільних відомств [8, с.183].

Треба віддати належне Новоросійському та Бесарабському генерал-губернатору О.Г.Строганову, який сміливо виклав свою точку зору на питання переселення Азовського козацького війська на Кавказ у повному складі, коли вже була відома воля імператора щодо подальшої долі азовців.

Результатом роботи комісії, яка розробляла проект заселення російської території на Кавказі, став указ від 10 травня 1862 року, що затверджував “Положення про заселеннязахідної частини Кавказького хребта”. Згідно з “Положенням”, в Кубанську область передбачалося переселити 17000 козацьких сімей. Основну частину переселенців мало дати Кубанське військо. Від цього формування в передгір’я Кавказу повинно було піти 162 офіцерські сім`ї і 12400 сімей служилих козаків. До