Указ 10 травня 1862 року не був несподіванкою для азовців. Протягом всього періоду існування війська в Приазов`ї, питання про переселення азовських козаків на Кавказ поставало не раз. 31січня 1862 року наказний отаман отримав від Новоросійського та Бесарабського генерал-губернатора повідомлення про Височайшу волю імператора поетапно переселити із Азовського козацького війська 808 сімей на Кубань і розпорядження підготувати першу партію переселенців, яка й повинна відбути в Кубанську область 15 – 20 квітня [11, арк.1-6]. В зв`язку з цим Новоросійський та Бесарабський генерал-губернатор О.Г.Строганов просив наказного отамана і військову канцелярію попередньо провести роз`яснювальну роботу серед козаків про переваги добровільного переселення на Кавказ. О.Г.Строганов зауважував, що переселення війська неминуче і добровільний перехід козаків на Кубань надасть їм можливість отримати всі ті пільги, грошову допомогу, привілеї і кращу землю під козацькі станиці, що надаються переселенцям. На думку генерал-губернатора все це сприятиме кращому влаштуванню азовців на нових місцях поселення і подальшому їх розвитку.19

По отриманню розпорядження від Г.О.Страгонова, наказний отаман К.Решетілов видає укази по війську. Згідно цих указів всі офіцери та нижчі військові чини війська повинні були 8-9 лютого 1862 року обов`язково з`явитися до Петровського посаду на термінову нараду. Офіцерів, як людей більш досвідчених і грамотних, тих, хто краще знає місцевість майбутнього поселення війська, канцелярія за проханням Новоросійського та Бесарабського генерал-губернатора закликала “подати собою приклад щирої готовності виконати монаршу волю” [7, арк.11]. Офіцери війська запевняли керівництво, що вони “цілком зрозуміли мету уряду і необхідність цієї міри для загальнодержавної користі” і “всіма силами будуть сприяти виконанню [волі государя], переконуючи станичників в необхідності добровільного переселення” [7, арк.99]. Від поселення війська в Кубанській області офіцери звичайно ж мали б користь. Оселення на Кубані гарантувало їм приватну власність на землю, швидке просування по службі і можливість більшого матеріальногостатку, ніж вони мали в Приазов`ї. Виказуючи одностайне бажання йти на переселення, офіцери Азовського війська разом з тим сподівалися на справедливу винагороду за господарства, що лишають в Приазов`ї і прохали імператора не залишати без уваги їх дітей. Вони сподівалися, що їх діти і надалі будуть за казенний рахунок навчатися в учбових закладах, які визначить вище керівництво. На думку офіцерів, таке рішення уряду буде “першим і найголовнішим кроком на поприщі добробуту азовських переселенців та корисним для держави” [7, арк.106].

На відміну від офіцерів війська, козаки та їх сім`ї неоднозначно зустріли повідомлення про поетапне переселення азовських сімей на Кубань. Після оголошення указу, “Положень” 1862 року та виступів офіцерів війська козаки Микільської та Покровської станиць одностайно зголосилися добровільно їхати на переселення до Кавказу із заслуженими ними знаменами та Височайшими грамотами [11, арк.40-41]. Саме колишні вихідці із турецьких володінь та їх нащадки прагнули зберегти свою належністьдо козацького стану, яка гарантувалася їм на Кубані.

Мешканці Новоспаської та Петровської станиць хотіли залишитися на місцях теперішнього проживання, але в разі наказу готові були виконати волю імператора. Вони, пробувши 30 років “козаками”, так і не відчули своєї належності до козацького стану і воліли й надалі займатися звичайними для них заняттями. Їх не приваблювала військова кар`єра і щедрі пільги для переселенців. Колишніх новоспаських селян та петровських міщан не лякало повернення до попереднього стану. Більшість із них сподівалась саме на це.

Не однозначною була реакція на указ козаків Стародубської станиці. Більшість із них погодилася добровільно переселятися на Кубань. Однак були й такі, що ні за яких умов не хотіли переселятися, та ще й дорікали бажаючим це зробити: “згодились йти – йдіть і будете бідувати, а ми залишаємося” [11, арк.20]. Настрої стародубівських станичників зрозумілі. Вони тільки обжилися на новому місці поселення, влаштували свої господарства і знов мусили переселятися. Козаки Стародубської станиці, хоча і погодилися на це переселення, однак сприйняли цю звістку без особливого захоплення.

Протягом 1862 – 1866 років від Азовського козацького війська в Кубанську область на переселення послідувало 1093 сім`ї. В 1862 році 208 азовських сімей були поселені серед інших поселенців на землях Адагумського полку в станицях Анапській, Новоросійській, Благовіщенській та в Анапському селищі.

В 1863 році 504 сім`ї азовських козаків керівництво Кубанської області разом з іншими переселенцями оселило в станицях Абинській, Хабльській, Грузинській, Ільській Абинського полку. Під час поселення азовські козаки намагалися відстоювати свої інтереси. Вони вимагали поселити їх на землях, обіцяних царем Миколою І, в окремих станицях. Відмова керівництва Кубанської області виконувати прохання азовських козаків привела до стихійних виступів азовців. З великими труднощами, погрожуючи зброєю, керівникам краю вдалося переконати азовських козаків припинити “неподобства”. Наслідком таких дій керівництва Кавказького краю щодо переселенців була відмова мешканців Азовського війська добровільно переселятися в Кубанську область. Тільки після того, як кавказьке керівництво зобов`язалося уважніше ставитися до переселенців із Азовського війська і оселити козаків на вибраних їх депутатами землях в окремих станицях в Кубанську область на поселення послідувало 358 азовських сімей.

В кінці 1864 року уряд держави відмовився від своїх намірів переселити Азовське військо в повному складі на Кубань. Рішення мотивувалося майже повністю заселеною західною частиною Кавказького хребта і великою кількістю бажаючих оселитися на Кубані. Урядовці переконалися в недоцільності переселяти в Кубанську область колишніх новоспаських селян та петровських міщан, які за будь-яку ціну намагалися залишитися в Приазов`ї на освоєних ними землях.

В 1865 році переселенців на Кубань від Азовського козацького війська