вже не призначалося. Водночас керівництво краю зобов`язалося прийняти азовських переселенців, які побажають приєднатися до своїх станичників. В 1866 році в Кубанську область послідували останні переселенці від Азовського козацького війська у складі 23 сімей. Вони були поселені між своїми станичниками в станицях Хабльській, Сіверській, Абинській Абинського полку і в Анапському селищі Адагумського полку.
На поселення в Кубанську область в повному складі пішли мешканці тих станиць, які були засновані вихідцями із-за Дунаю. Бажання переселитися поближче до Чорноморського козацького війська підтримувалося серед козаків протягом всього періоду існування війська в Приазов`ї. З переселенням на Кубань задунайські козаки та їх нащадки пов`язували надії зберегти право та привілеї козацького стану. На це сподівалися і представники малоросійського козацтва – мешканці Стародубської станиці, переважна частина яких також послідувала на Кубань. В Приазов`ї, на місцях попереднього поселення війська, залишилися колишні новоспаські селяни та петровські міщани. З переселенням в Кубанську область 48% населення Азовського війська (5244 чоловік), козацьке формування із азовців було скасовано. 5667 душ обох статей було переведено до цивільних відомств і зараховано: рядових козаків – до розряду державних селян, офіцерів війська – до дворянства Катеринославської губернії.
Таким чином, причинами ліквідації Азовського козацького війська та переселення азовців на Кубань були: по-перше, досить незначне становище Азовського козацького війська у військовій структурі Російської імперії, що було зумовлене невідповідністю місця поселення статусу козацького війська, малочисельністю, відмінністю у несення зовнішньої і внутрішньої служби, виконанням набагато менших в порівнянні з іншими козацькими формуваннями військових функцій. По-друге, рівень економічного розвитку Азовського війська, форми і методи господарювання, організація внутрішнього життя азовських козаків дали підстави сприймати козацьке формування як вагомий фактор збереження історичної традиції козацтва на Україні. Азовське військо уособлювало військову, суспільну та господарську традицію Запорожжя на українських землях. Фактори, що створили особливу специфіку регіону, були однією з головних причин переведення азовців на Кубань, бо розглядалися урядом як недопустимий взірець вільнолюбивих змагань українського народу. По-третє, переселення азовців на Кубань відповідало основним напрямкам політики російського уряду, направленої на поступове переселення козацьких формувань із внутрішніх губерній на найбільш небезпечні окраїни держави з метою використати там військовий та господарський досвід козаків і нейтралізувати тим самим неспокійний елемент козацтва. По-четверте, гостра потреба в більш лояльних до російської держави поселенцях на південних окраїнах держави, переселення яких давало можливість заощадити значні державні кошти. Азовське козацьке військо було здатне майже самостійно профінансувати своє переселення на Кубань, а маючи досвід в господарській діяльності та заощадженні, спроможне було і повністю себе утримувати.
ЛІТЕРАТУРА
1. Російський державний військово-історичний архів (далі – РДВІА). – Оп.6. – Спр.9.
2. Державний архів Одеської області (далі – ДАОО). – Оп.218. – Спр.2
3. Повне зібрання законів Російскої імперії. Зібрання друге (далі – ПЗЗ). – Спб., 1830. – Т.4.
4. ДАОО. – Ф. 1. – Оп. 218. – Спр. 5.
5. Щербина Ф.А. История Кубанского казачьего войска. – Екатеринодар, 1913. – Т.2.
6. Фелицын Е.Д. Материалы для истории Кубанской области. – Екатеринодар, 1879.
7. РДАКК (далі – Російський державний архів Краснодарського краю). – Ф. 390. – Оп. 1. – Спр. 4.
8. Короленко П.П. Азовцы // Киевская старина. – 1891. – № 8.
9. ПЗЗ. – Спб, 1865. – Т. 37.
10. Бойко А.В., Маленко Л.М. Матеріали до історії Азовського козачого війська. – Запоріжжя, 1995.
11. РДАКК. – Ф.252. – Оп.2. – Спр.617.