встановлювалася спадко-вість між полковою організацією України та Слобожанщини. Організація на цій території відрізнялася лише тим, що в адмініст-ративних і військових справах вона була підпорядкована безпосе-редньо білгородському воєводі, а через нього — Розрядному прика-зу. Харківський полк був підлеглий харківському воєводі.
Влада полкової організації поширювалася й на, так звані, ра-тушні міста. Це були міста, що знаходилися на території полку і не мали привілеїв щодо управління за магдебурзьким правом.
Але у привілейованих містах, що не підлягали безпосередньо полковій адміністрації, їх органи самоврядування входили до сфери влади гетьмана, яку вони визнавали.
Б.Хмельницький не підкорився обмеженням Березневих статтей. Україна вдається до активних дипломатичних зв'язків, про які Ро^ія не повідомлялася. Австрія, Прусія, Швеція та інші держави підтримували з Україною відноси-ни як з самостійною державою. У документах, адресованих гетьма-ну Б.Хмельницькому, до нього зверталися як до глави держави, називаючи приятелем, другом, братом. У договорі зі Швецією, що був підписаний у 1657 p., зазначалося, що українці народ вільний і нікому не підлеглий. Туреччина-Порта пропонувала Україні про-текцію. А Польща, з якою Україна воювала, лякала своїх сусідів могутністю України і закликала повернути її у підданство Речі Посполитої.
Найважливіші для України положен-ня договору 1654 p. — невтручання Росії в її внутрішні справи спочатку додержувалися, оскільки у Росії не було спеціальних органів управління Україною. Відносини Росії та України регулю-вав, як і з іншими державами, Посольський приказ. Це ще один важливий доказ того, що при укладенні договору 1654 р. та в наступні роки Україна не входила до складу Російської держави, а залишалася суверенною. Україна і Росія вирішували нагальні пи-тання шляхом постійного обміну посольствами. Україна мала вла-сний митний кордон з Росією.
В 1656 p. цар порушив свій союзницький обов'язок, уклавши у жовтні перемир'я з Польщею. Про його зміст Україну повідомили лише на початку грудня. Цей вчинок завдав Хмельницькому вели-кого смутку, але не зменшив його рішучості продовжувати боротьбу за зміцнення незалежності України. Хмельницький сміливо засудив політику Росії, звернув увагу царя на ненадійність укладеного пере-мир'я, почав активніше проводити самостійну політику України, спрямовану на розширення її дружніх зв'язків з іншими державами.
Занепокоєний майбутнім Української держави, яке він вважав справою свого життя, прагнучи посилити гетьманську владу, він у цей час добивається здійснення свого давнього наміру — зробити посаду гетьмана спадковою. За його бажанням і наполяганням генеральна рада у квітні 1657 р. в Чигирині назвала наступником гетьмана його молодшого сина 16-річного Юрія, незважаючи на те, що той був слабкий на здоров'я і не мав здібностей до управління.
Передчасна смерть Б.Хмельницького 27 липня 1657 p. призу-пинила державотворчі процеси в країні, що у подальшому негатив-но відбилося на розбудові Української національної державно-пра-вової системи.
Після смерті Б.Хмельницького в Україні настали тяжкі часи, які тривали багато років. Дослідники називають цей період руїною, анархією, міжусобицями, хитаннями, ярмарком самолюбства. З втратою вождя, здатного об'єднати і повести за собою до спільної мети увесь народ, всі його верстви, процес політичної та економіч-ної модернізації був загальмований. Посилюється боротьба за владу між старшинськими угрупованнями.
Використана література
Дорошенко. Історія України. – К., 1999.
Полонська Н. Історія України. – К., 2001.
Субтельний О. Історія України. – К., 2000