Про це свідчить і те, що він подружився з печенігами, знаходячись у них заручником (1008р.), і його шлюб із дочкою Болеслава (1013 р.), і те, що з дружиною на Русь прибув єпископ Рейнберн, що хотів разом із Святополком увести тут католицизм. Володимир, обурений позицією Святополка стосовно християнства, викликав його у Київ і разом із дружиною і духівником посадив у в'язницю, але польський князь Болеслав рушив на Київ, звільнив зятя і лишив у Києві Святополка і Володимира.

Існує думка, що Святополк був регентом старезного князя Володимира. Це цілком можливо, інакше незрозумілі умови його перебування в Києві після звільнення. Після смерті Володимира, як повідомляє літопис, "Святополк сів у Києві... і скликав киян і став давати їм подарунки. Вони ж брали, але серце їх не лежало до нього, тому що брати (дружинники) їх були з Борисом". Під час правління Святополка - із 1015 по 1019 р. християнство розвивалося на Русі зовсім слабко, у літописах так само немає нагадувань про будівництво християнських храмів. Це підтверджується також літописною характеристикою Святополка, де він названий підступним змієм, окаянним, законопорушником, що не знає бога.

Розбрат між спадкоємцями за право володіти київським троном почався ще при житті Володимира. Більше від усіх претендував на трон Ярослав, але Святополк починає торувати дорогу до трону не з нього, а із самих далеких і молодих претендентів - Бориса, Гліба і Святослава. Боротьба за трон досліджувалася істориками без урахувань особистих мотивів учасників міжусобної боротьби, а в контексті боротьби двох партій - прохристиянської і поганської. У "Сазі про Эймунда" викладається історія про те, що якийсь князь Ярислейф найняв варяга Эймунда, який убив князя Бурислейфа. Історики вважають, що в сазі показаний Ярослав, який, бажаючи послабити спілку Святополка з Борисом, убиває за допомогою варягів останнього. У основі подій 1015 р. лежать не особисті претензії синів Святослава, а причини політичного і ідеологічного характеру. На Святополка, як на язичника-варвара, були списані всі злочини Ярослава. Такі можливості з'явилися відразу ж після поразки Святополка, що не знайшов підтримки прохристиянскої київської знаті, і через майже повну відсутність свідків убивства Бориса і Гліба. Святополк, не без участі Ярослава, перетворився в кровожерного убивцю, окаянного супротивника християнства, що не знає бога.

Події 1015 р. показали, що повернення до старої віри в Києві не могло бути. Проте і після смерті Святополка Турово-Писька земля на прийняла християнства. Її очолив Ярополк, син Ізяслава Полоцького, активного супротивника київської політики. Його сини й онуки продовжували закладену на початку сторіччя політику опору християнізації. Полоцький князь Брячислав Ізяславович не часто згадується в літописах, але про Всеслава (1044-1101 рр.), його сина, складені легенди. Критичного відношення до Святополка і Всеслава історики не приховують. Всеслава завжди засуджують за взяття Новгорода (1067 р.), де він зруйнував та пограбував храм Софії, забрав приналежності культу і навіть дзвін. Швидше за все це був випад проти християнства. Сини Ярослава, що, як і батько, були поборниками нової релігії, організували проти Всеслава спільний похід, захопили багато міст, перебили населення Мінська (1067р.). У битві на