Немізі, як відзначається у "Повесте временных лет", Всеслав тримав "бій жорстокий і багато людей пало,... здолали Ізяслав, Святослав, Всеволод". Повіривши в клятву Ярославовичів (хрестоцілування), він прийшов до них на переговори, де був схоплений і відправлений у київську в'язницю. Це можна розглядати як клятвопорушення, бо хрестоцілування ще не забезпечувало моральної відповідальності.
Подальші події розгортались стрімко: на Русь напали половці. Ярославовичі не змогли організувати оборону Києва. Бачачи безпомічність князів, народ зажадав загального збройного опору. Проте Ізяслав відмовився озброїти народ і був скинутий. Повсталі міські низи, обурені бездіяльністю князів і християнськими порядками, знаходять собі ватажка у темниці. Всеслав був оголошений київським князем. Без сумніву, із темниці на престол був посаджений супротивник правлячої партії. До заходів Всеслава щодо захисту Русі прохристиянська організація ставилася вороже, проте формальна християнізація Русі продовжувалася. Та тільки до початку XX сторіччя майже всі народності нашої країни, що притримувалися дохристиянських (поганських) вірувань, були звернені - принаймні номінально - до російського православ'я.
.
Нова російська церква стала новим і багатим джерелом прибутків для її духовної матері - константинопольської церкви і новим знаряддям експлуатації народу в руках київських верхів. За ці матеріальні вигоди можна було заплатити пристосуванням християнської ідеології до язичництва слов'ян. Російська церква відігравала складну і багатогранну роль в історії Русі. Безперечна її користь як організації, що допомагала молодій російській державності в епоху бурхливого розвитку феодалізму. Незаперечна і її роль у розвитку російської культури, у прилученні до культурних багатств Візантії, у поширенні просвітництва і створенні значних літературно-художніх цінностей.
Героїчна епоха Володимира (княжив 980-1015 р.) була оспівана і церковними літописцями і народом тому, що в головних своїх подіях політика князя об'єктивно збігалася з загальнонародними інтересами.
Водохрещення Русі ввело її не тільки в родину християнських слов'янських держав, але й взагалі у систему християнських країн Європи з їхніми культурними досягненнями. Російська культура і традиції збагатилися досягненнями країн Ближнього Сходу і, звісно, культурними скарбами Візантії. Русь виграла від спілки з Візантією, але водночас Русі і надалі припадало чинити постійний опір політичним і церковним домаганням Візантійської імперії, що намагалась підпорядкувати Русь своєму верховенству. Проте Володимир, хреститель Русі, вважав свою державу повноправною серед інших християнських народів світу, "яко ж увідеша в країни хрест'яньскі".
Перелік використаних джерел:
Б. А. Рыбаков. Киевская Русь и русские княжества.
О. Субтельний. Україна: Історія.
Історія України. Під загальною редакцією В. Смолія.
М. Грушевський. Ілюстрована історія України.