особливо обробка заліза та гончарство. Ці племена вели досить активну торгівлю з насе-лення Північного Причорномор'я та Придунав'я, використовую-чи для цього як транспортну артерію ріки Дністер та Прут. Са-ме в басейнах рік цих зустрічаються римські монети І-V-гo ст. н. е. Так, поодинокі римські монети знайдено в селах Виспа, Дубівці, Крилос, Косові, Олеша, Волосів, Тисмениця, Залуква, Вікторів та інших. В Снятині, Чернієві, Текуча та Заболотові знайдено досить значні скарби римських монет. Всього на тери-торії області відомо понад 30 населених пунктів, де знайдено римські монети. Всі вони розташовані або на берегах Дністра чи Прута, або неподалік від них. Про активну торгівлю цих пле-мен з римськими провінціями свідчать також і амфори, які зна-ходять в багатьох селах області. В них привозили на Прикарпаття вино, оливкову олію та інші товари. Вивозили ж в римські про-вінції продукти тваринництва, сільського господарства, хутра та інші товари.
Ці племена в середині І тисячоліття н. е. зазнали сильно-го впливу слов'янської черняхівської культури. Саме в другій половині ! тисячоліття н. е. тут уже жили слов'янські племена білих хорватів, головним заняттям яких було землеробство та скотарство.
Вже в І ст. н. е. в районі Прикарпаття виникає приватна власність на знаряддя виробництва та наслідки праці і майнова нерівність. Про це свідчать як знайдені скарби, так і досліджені вченими могильники. Серед найбільш відомих в нашій області слов'янських поселень Бовшів, Дем'янів, Незвисько, Островець, Новосьоловка, Устьє та інші.
Наявність приватної власності на знаряддя виробництва та наслідки праці і майнового розшарування населення неминуче приводило до зародження феодальних відносин і в кінцевому підсумку до виникнення держави.
Наш край в VII-XIV ст.
Вже в VII ст. в Прикарпатті, як і в усіх слов’янських землях, зароджуються феодальні відносини. Слов’янська знать захоплює кращі общинні землі, закабалює збіднілих смердів – общинників і ремісників. Так виникає господарство великих феодалів-бояр. Вони в своїх володіннях мали залежних селян, ремісників і воїнів-дружинників.
На Прикарпатті добували сіль, яку потім, так званим соляним шляхом, вивозили в Київ на інші слов’янські землі, що приводило до збагачення феодалів.
У 981 р. Київський князь Володимир Святославович здійснив V похід на Польщу і приєднав землі Волині та Прикарпаття до своїх володінь. В результаті приєднання краю до Київської Русі посилились як політичні, так економічні і культурні зв'язки цих земель з Руссю. Прикарпаття стало важливим поставни-ком солі в інші райони. Так, коли в кінці XI ст. Київський князь Святополк Ізяславович не пустив купців з Галича і з Перемиш-ля,— не стало солі в усій руській землі. В 1164 році під час розливу Дністра, вода потопила більше як 300 людей, цілий караван, який йшов з сіллю з Удеча. Торгівля сіллю давала великі прибутки власникам промислів, а тому за них велась вперта боротьба між феодалами і місцевими князями. Не випадково галицькі князі монополізували видобуток солі в Коломиї, а прибуток від неї використовували для утримання свого війська. Бояри ж намагалися ці промисли захопити собі.
Розвивались тут інші промисли: гончарство, обробка хутра, шкіри та інше. Доцільно звернути увагу учнів, що саме в цей час починають бурхливо розвиватись міста Прикарпаття, в яких поширювались ремесла і торгівля. Про це свідчать як архео-логічні розкопки, так і пізніші літописи. Це Галич, Городниця, Хотимир, Поточище, Лука, Копачинці, Підвербці, Підгороддя, Тисмениця, Снятии та Заболотов. В літописах згадуються і села: Борщів, Чагрів, Настащино та інші. Це свідчить про те, що наш край в X-XII ст. був густо заселений. Але здебільшого укріп-лені міста та села стали опорними пунктами місцевих бояр, сила і багатство яких в цей час швидко зростає.
Формування Галицького князівства як окремого володіння розпочалося в другій половині XІ ст., коли ще Київська Русь була єдиною, але вже помітні були тенденції до феодального дроблення. Вчителеві доцільно ще раз зупинитися на причинах, які привели Київську Русь до розпаду — натуральне господарство князів та бояр. Будучи еко-номічно незалежними один від одного, при слабких економічних зв'язках окремих земель, вони прагнули і до політичної незалежності.
Галицькі бояри захопили багато общинних земель разом з вільними людьми, яких потім закабалили. Ці землі вони вважали своєю вотчиною, на яку ніхто не мав права пре-тендувати. Князівські земельні пожалування за службу тут були незначними, і особливої ролі в господарстві феодалів не відігра-вала. Це робило галицьких бояр особливо агресивними, непри-миренними по відношенню до князівської влади, вбачаючи в ній загрозу своїм володінням і багатству.
Питання про ставлення до князів з боку селян, ремісників та купців і підводить їх до вис-новку, що феодальні міжусобиці розорювали селян і заважали розвитку ремесел і торгівлі. Таким чином селяни, ремісники та купці були природними союзниками князів.
Першим хотів відокремити Галицьке князівство від Києва, внук Ярослава Мудрого — Ростислав Володимирович. Але ні йому, ні його синам це зробити не вдалось. Лише Володимир Василькович у 1141 році об'єднав ряд земель Південно-Західної Русі і переніс свою столицю в Галич. За володіння цими землями 17 років вів боротьбу Іван Романович Берладник. Але, незважаючи на підтримку селян, Берладник потерпів нев-дачу і загинув