Князю Володимиру Васильковичу також довелось вести вперту боротьбу проти великих бояр, які не хотіли посилення князівської влади. Не випадково літописець називає нам в різ-ні роки поіменно 60 самих багатих і впливових бояр — супротивни-ків князя. В боротьбу за Галицький престол втручаються угор-ський та польський королі. Це тепер стає постійним явищем. Все ж Володимиру Васильковичу вдалось відстояти незалежність своєї землі.

У 1152 році князем в Галичі став його син Ярослав Володимирович Осмомисл, який правив тут до 1187 року. Йому вда-лось відбити напади угорців та поляків і нанести серйозний удар по галицькій знаті, але перемогти останніх остаточно він не зміг. За його правління Галицьке князівство досягло найбільшої могутності. Це відмічено автором «Слово о полку Ігоревим». «Галицький Ярославе Осмомисле,— писав автор,— високо си-диш ти на своєму златокованому престолі. Підпер ти гори Угор-ські своїми залізними полками, загородивши королю путь, замкнувши Дунаю ворота... грози ринуть по землях; ти відчи-няєш Києву ворота... Стріляй же, володарю, Кончака поганого раба, за землю руську, за рани Ігореві, буйного Святославови-ча». Учні з цього повинні зробити висновок: автор «Слова...» закликає руських князів до єдності дій а боротьбі проти, зовніш-ніх ворогів. Але цей заклик не був почутий князями, бо кожний з них думав тільки про себе, про свої інтереси, а не про долю руської землі.

На правління Ярослава Осмомисла і в пізніший час припадає найвищий розквіт Прикарпаття. Галич — це важливий тоді порт на Дністрі, торгово-ремісничий центр. Укріплена його частина знаходилась на підвищенні, де зараз с. Крилос. Займала вона площу понад 50 га. Навколо дитинця розташувався посад, де жили ремісники, купці та інші міщани. Загалом в Галичі тоді проживало понад 25 тисяч меш-канців. Тут знаходилися крамниці купців, склади солі та інших товарів, церкви, 5 монастирів. В центрі міста стояв збудований Ярославом Осмомислом Успенський собор, де він згодом був похований в кам'яному саркофазі, який зберігається в музеї Івано-Франківська. Виявлено також рештки 9 інших церквів XII-XIII ст. В посаді і приміських селах жили ремісники самих різних спеціальностей. Звідси і пішли назви деяких сіл: Перевізці, Мединя, Блюдники та інші.

Хоча Ярославу Осмомислу вдалось на деякий час втихоми-рити бояр, але не надовго. Вони продовжували плести проти нього інтриги. Справа дійшла до того, що в 1170 році бояри спа-лили як чаклунку його нешлюбну жінку Настасію з Чагрів, і князь не зміг її захистити. Бояри клялись у вірності його сину Олегу, але коли помер Ярослав Осмомисл в 1187 році, вони вигнали Олега і посадили на престол його старшого брата Володимира. Коли ж Володимир почав правити без ради з знатними боярами — вони і його вигнали з Галича. Розпочалась нова міжусобна війна, в яку втрутився угорський король Бела ІІІ у і при допомозі галицьких бояр посадив тут свого сина Андрія. Доцільно зазначити, що окупація угорцями галицької землі викликала невдоволення не тільки простих людей Галича, а й деяких діячів Києва, бо це загрожувало занепадом Галиць-кого князівства і відкривало угорцям шлях до інших руських міст. Саме тому київський1 митрополит закликав князів: «Це чужинці зайняли вашу батьківщину, треба потрудитись для неї».

Володимир Ярославович втік з угорського полону і за допомогою Фрідріха Барбароси повернувся в Галич, але повинен був заплатити німцям 2000 срібних гривен. Він утримався в Галичі до самої смерті, яка сталася в 1199 році. З цього учні повинні зробити висновок про те, що зрадництво бояр, міжусобиці князів приводили до ослаблення економіки і політичного значення галицької землі. Від усобиць більше всього терпіло міське населення і селяни.

Після смерті Володимира Ярославовича волинський князь Роман Мстиславович об'єднав Галицьке і Волинське князівство. Так, утворилось Галицько-Волинське князівство. Він повів успішну боротьбу як проти зовнішніх, так проти внутрішніх ворогів — галицьких бояр, але зробити особливо багато не встиг, бо загинів у 1205 році. Розпочалась нова міжусобна боротьба, яка на цей раз була особливо за-тяжною і набула міжнародного значення. В неї втрутились руські князі інших земель, угорці, поляки і німці.

У 1219 році Новгородський і Торопецький князь Мстислав Мстиславович Удалой втрутився в боротьбу за галицькі землі і в 1221 році звільнив Галич від угорських окупантів. Але бо-ротьба на цьому не закінчилась. Навпаки, — вона набула ще більшої гостроти. При допомозі галицьких бояр угорському, королю знову вдалося окупувати Галич. В 1230 році галичани піднялися проти окупантів, яких особливо активно підтримував боярин Судислав. На допомогу вони покликали Данила Рома-новича, спільно у черговий раз вигнали угорців з міста. Коли угорський король Андрій разом з військами і боярином Судиславом залишали місто, місцеві мешканці кидали в слід Судиславу каміння і кричали: «Іди геть, ворохобнику землі». Тепер учні вже самі можуть зробити висновок про те, хто по-справжньому любив свою Батьківщину, а хто — своє багат-ство і себе.

Про успішну боротьбу Данила Романовича з іноземними окупантами. У 1237 році він розбив німецьких рицарів біля Драгочина, взяв в полон магістра Бруно", а в 1238 році остаточно закріпився в Галичині. Але бояри продовжували виступати проти князівської влади. Вони пробу-вали навіть вбити чи отруїти князя. Змова не вдалась. Ось чому Данило Романович переніс свою столицю в Холм