можливості створення на ній єдиної державно-політичної організації, що відповідала б ідеалам громадівського соціалізму. М. Драгоманов не одноразово відзначав, що механізми прямої демократії, як умови забезпечення рівності участі громадян у вирішенні загальних справ, можуть бути реалізовані лише в невеликих за кількістю території та населення країнах. Україна ж цим критеріям не відповідає і тому "Ясне діло, що така велика купа людей, скілько єсть їх на всій нашій Україні, не може бути одним товариством, — інакше вона перестала б бути й вільним товариством. Вона мусить стати товариством товариств, спілкою громад (виділення М. Драгоманова — О.С.), вільних у всіх своїх справах, інакше які небуть громади будуть приневолені робити не те що вони хочуть і не там, де вони сидять"
Це зауваження М. Драгоманова щодо можливої в майбутньому організації взаємовідносин з приводу влади між громадянами України є початком формування в українській політичній думці принципово нового трактування федеративної ідеї. Якщо в період козаччини, в програмних документах Кирило-Мефодіївського товариства та роботах його учасників ідея федерального устрою стосувалась автономних прав України в складі інших державних утворень, то цього разу вчений разом з іншими членами так званого "женевського гуртка", що працювали над "Переднім словом до "Громади"", починають розглядати федералізм, як "внутрішній" принцип організації влади в майбутній Україні, розглядаючи принципову можливість формування в ній особливої політичної системи, а, отже, і її самостійне державно-політичне існування.
На цей факт звертає увагу А. Круглашов, зазначаючи, що "Новим поворотом у драгоманівському тлумаченні федералістичної ідеї стала Програма нової редакції "Громади" взірця 1880 р. Бракує матеріалу, щоб визначити, кому із трьох співавторів цього документа належить авторство певних пунктів програми. Тому залишається розглядати цю програму як їх спільний твір, де кожний пункт відповідав тогочасним принципам М. Драгоманова, М. Павлика та С. Подолинського. Найповажнішими тут виступають два моменти. Перший: автори програми проголошують Україну як самостійну спілку самостійних спілок українських громад і територій, незалежну, суверенну країну. Друге: вони переорієнтовують "традиційний" для української політичної думки XIX ст. "зовнішній" федералізм на "внутрішній". Себто, Україна бачиться як держава, побудована на федеративних засадах. Це був новий акцент у національній державно-політичній думці, який зберігається і розвивається у наступних працях як Драгоманова, так і пізніших авторів (згадаємо, зокрема, M. Міхновського з його баченням Самостійної України, як федерації українських регіонів)"
Ґрунт для подібного застосування ідеї федералізму як принципу "внутрішньої" організації майбутньої України було підготовлено, як вже вище зазначалось, самим розумінням М. Драгомановим федералізму як принципу зв’язку і взаємодії між суб’єктами політичної дії.
Однак не лише велика чисельність українського народу та великі розміри території, що він посідає, змушують будувати майбутню Україну як федеративну спілку вільних громад. Україна є багатонаціональним краєм. Протягом тривалого історичного часу в ній поселялись і жили поряд з українцями представники багатьох народів. І незалежно від того, чи були вони частинами титульних націй панівних імперій, чи такими ж бездержавними народами як і український, у всіх належних до класів працюючих та експлуатованих спільна мета і спільний ворог.
Реалізація українцями їх прагнення до соціальної і національної емансипації не повинна входити в суперечність з інтересами трудових класів інших національностей. "Замість того, щоб нам рвати ті нитки, котрі так, чи сяк, а єднають нас з другими, нам ліпше в купі з ними переробити теперішнє поєднання з невільного, на вільну спілку рівних громад. Ми думаємо за себе, що Українцям замісць того, щоб рватись заложити свою державу, або які-небудь дуалізми, напр., як угорський в Цісарщині, ліпше старатись розбавляти усяку державну силу й прямувати до волі краєвої вкупі з усіма іншими країнами і громадами. От через те Українцям найліпше виступати з думками не стілько національними, скілько автономними й федеративними (виділення М. Драгоманова — О.С.), до котрих пристане завше багато людей і з других країв і пород"
Майбутня Україна буде федерацію вільних громад, що об’єднуватимуть в собі представників різних національностей. Національні громади матимуть надзвичайно широкі повноваження у питаннях організації свого внутрішнього життя, що, як вважає вчений, дозволить їм в повній мірі реалізувати свої національно-культурні інтереси не вступаючи в конфлікт з українцями як титульною нацією майбутньої федерації.
Об’єднувати всі громади України буде спільне бажання вирішити соціальні проблеми, дати можливість всім працюючим людям користуватись плодами своєї праці та вільно розвиватись. Експлуататори, незалежно від їх національності, вважає М. Драгоманов, повинні будуть або переглянути своє прагнення до праці та експлуатації інших, або залишити країну. А оскільки українці практично не мають національної буржуазії, дворянства, духовенства, то для них звільнення соціальне і національне є практично тотожним є єднає з усіма трудящими всіх народів світу.
"Всякому народу шкодить неволя під чужими людьми, а з другого боку серед громад не місить бути непрацюючих станів, а мусять вони складатись з самих здобувачів. Ось через що майже все одно: чи увільнити Україну від панування чужинців, чи увільнити громади українських здобувачів од непрацюючих станів: і так і так пани усяких пород повинні хоч усі стати робітниками, хоч покинути Україну. Інша річ працюючі громади волоські, болгарські, сербські, грецькі, московські, мазурські (польські), виселки німецькі і ремісники польські і жидівські й інші, що живуть у нашій країні: вони мусять мати у всьому рівне право й однакову волю з Українцями. Їх товариства й громади будуть вільні од усякого примусу до звичаїв чи мови українського