Захоплений ідеями соціального та національного визволення України у другій половині 1875 року С. Подолинський знов виїжджає за кордон, намагаючись разом з О. Терлецьким організувати у Відні видання української соціалістичної газети. Такі наміри у нього виникли як результат перебування в Україні 1874-75 років. Л. Я. Корнійчук відзначає, що в ці роки "Перебуваючи в Україні, Подолинський значно зближується з українськими революційними та ліберальними колами, проводить роботу зі створення української соціально-демократичної партії, бере активну участь у роботі Київської громади"

Соціально-демократична ідея, вважав вчений, на той час ставала провідною ідеєю в українському русі. При цьому, на його переконання, український революційний рух повинен був отримати самостійне від загальноросійського оформлення. Це зумовлювалось особливостями ситуації в Україні, а також тим, що російські революціонери, щодо України займали позиції, які, на думку С. Подолинського мали дуже мало спільного з визвольним характером соціальної демократії.

У листі до В. Смірнова від 4 травня 1875 року, говорячи про злиття українофільських настроїв з соціально-демократичною ідеологією, він писав: "Знайте передовсім, що тепер українофільство означає — українська соціяльно-демократична партія, і якщо між українофілами є ще люди, які в глибині душі з тим не згідні, то вони бояться вже про це говорити, тому, що в результаті повинні би негайно вийти з українофільської партії. Але разом з тим ми українофіли настільки націоналісти, наскільки націоналісти — серби-соціялісти, англійці-соціялісти, та інші соціялісти, і певна річ, не більше націоналісти як Ви росіяни. Не забувайте, що ми інший нарід, і різниця між нами і Вами, як між Вами і поляками, сербами та іншими"

Підкреслене прагнення до "самостійності" у відносинах між українським та російським революційно-демократичними рухами зумовлювалась як патріотичною позицією вченого, так і його особистим знайомством з лідерами російських радикалів та їх позиціями в національному питання. "Знаючи, так би мовити, зміст "російського" соціалізму зсередини, С. А. Подолинський ніколи не полишав думки про організаційне оформлення соціал-демократичного руху в Україні. Тим більше, що був добре обізнаний з такими рухами в європейських країнах, які входили до І Інтернаціоналу. Саме у зв’язку із вказаними намірами вчений намагався нагадувати європейцям про розвиток соціалістичних поглядів в Україні"

Організація у Відні українського соціал-демократичного видання не вдалась. Причинам були як протидія австро-угорської адміністрації, та і відмова "Старої громади" у фінансовій підтримці. Її лідери побоювались надто радикальних настроїв С. Подолинського та О. Терлецького та можливих репресій щодо українського руху на території обох імперій.

Поряд з роботою над організацією української соціал-демократичної газети чи журналу за кордоном, С. Подолинський публікує за кордоном ряд робіт української та іноземними мовами. Вони повинні були не лише розповсюджуватись в Україні, але й поширюватись в країнах Європи з метою ознайомлення європейської соціал-демократії з українськими проблемами, актуалізувати в свідомості революціонерів континенту питання визволення України. Роботи Подолинського писались та були перекладені не лише українською та російською, але і сербською, білоруською, польською, німецькою, французькою, італійською мовами і набули значного поширення. Поряд з цією роботою С. Подолинський продовжує наголошувати, що "Нашою найближчою ціллю, себто тих українофілів, що будуть діяти в народі, є організування за кордоном регулярного видання народних книжок, а потім, народного журналу..."

У кінці 1875 року з’являється написана французькою мовою брошура С. Подолинського "Парова машина", одразу ж перекладена українською О. Терлецьким. Ця праця, написана у формі утопічного оповідання, що описує принади майбутнього соціалістичного ладу, організацію найкращого співжиття громадян, була розрахована на поширення серед читачів, що належали до працюючих класів. У цей же час вчений публікує працю "Про бідність", в якій робить спробу популярного викладу теорії доданої вартості К. Маркса. Робота була одразу ж перекладена та видана польськими та білоруськими революційними діячами.

М. Драгоманов дещо скептично оцінив появу цих брошур, зазначивши, що вони написані не стільки в дусі "новітнього соціалізму", скільки російського народництва 70-х, чи й українського хлопоманства 60-х. Більш високо "оцінили" праці С. Подолинського охоронні служби Російської та Австро-Угорської імперій — вони були заборонені цензурою, а тираж на їх територіях конфісковувався.

Сам С. Подолинський в "Спогадах" згадує, що російська імперська влада оцінила українські соціалістичні брошури, як одну з найбільших загроз для себе. Так, сумнозвісний по справі розгрому Кирило-Мефодіївського товариства, М. Юзефович "... зразу після появи перших українських соціялістичних видань, ... почав говорити, що книжки на зразок Парової машини (виділення С. Подолинського — О.С.) особливо небезпечні в тому смислі, що представляють революцію і соціялізм у надзвичайно привабливому вигляді, намагаючись умовити, а не залякати, і що найбільш шкідливі ті люди, що в одній кишені носять Карла Маркса, а в другій батька Тараса Шевченка, маючи на увазі людей, які вміють з’єднувати вчення соціалізму з традиціями і симпатіями, викликаними місцевим українським націоналізмом, тобто прагненням українського народу поряд з економічною емансипацією досягнути ще й політичної і культурної самостійности"

Повернувшись в Україну в кінці 1875 року С. Подолинський засновує в маєтку батька школу та лікарню, де і працює сам. Він прагнув більшого зближення з трудящими масами, глибшого розуміння