Поєднання гілок влади в майбутньому громадівському суспільстві С. Подолинський вважав можливим тому, що він передбачав, що в діяльності громад будуть максимально використовуватись форми безпосередньої прямої демократії: всі найважливіші питання повинні вирішуватись на загальних зборах членів громади, обрані народом і з народу урядники керуватимуть лише поточними справами, а у випадку виникнення якихось непорозумінь вони виноситимуть питання на загальний розгляд всіх членів громади. Забезпечити сталість демократичної організації суспільства повинна була і ліквідація професійної армії, на зміну якій повинне було прийти загальне озброєння народу, або, як писав С. Подолинський, "козацтво". Вільний і озброєний громадянин є найкращим застереженням для всіх хто може захотіти узурпувати владу і використати її у власних егоїстичних інтересах.

Будучи близьким соратником М. Драгоманова С. Подолинський, однак, у своїй концепції майбутнього устрою суспільного життя не є категоричним противником держави та політичної влади. "Заперечити наявність політичної влади в проекті Подолинського не можна. Політична влада надає суспільству політичний характер, а його формам — політичний зміст — державу. Він виділяє такі функції держави: культурно-виховну, функцію управління господарством і працею, судову, планування та облік, а також функцію оборони країни й охорони внутрішнього порядку". Сам перелік головних функцій майбутньої держави свідчить про те, що вчений розраховував, у першу чергу, на докорінну зміну суті держави — із засобу класового насильства вона повинна була перетворитись на механізм узгодження інтересів всіх членів суспільства. Її спрямування мінялось докорінно — замість забезпечення власного існування під прикриттям необхідності забезпечення зовнішнього і внутрішнього порядку, вона повинна була зосередитись на забезпечення конкретних інтересів своїх громадян.

Сам С. Подолинський, характеризуючи ставлення українського руху, з яким він себе ототожнював, до проблеми держави відзначав: "У політичних питаннях українська соціально-демократична партія найбільше подібна до анархістів Західної Европи, хоч, настільки справа вияснилась, не до крайніх анархістів, як еспанці, а скоріше до журайців, або групи бельгійських анархістів. Найближчим ідеалом ставимо якнайбільш роздрібнену федерацію з якнайбільшим громадським самоврядуванням. Питання про величину федерації тепер, звичайно, що передчасне, все ж завважу, що є крайні сепаратисти, напр., багато полтавців, а відтак є більше схильні до загальноросійського радикалізму, напр., правобережці і чернігівці"

Він прагнув до того, щоб майбутня держава була максимально децентралізована, а політична влада поступилась значним об’ємом своїх повноважень інститутам громадянського суспільства.

Окремі громади сіл та міст України повинні були, як вважав С. Подолинський, утворити єдину національну спілку, яка, у свою чергу, могла б увійти як самостійний член у федерацію національних спілок громад Європи. У цьому відношенні йому імпонував принцип функціонування І Інтернаціоналу, де бездержавні народи могли мати власні фракції. Принцип федерації, на думку вченого, повинен був вирішити не лише питання соціально-політичного устрою, але й національно-державне, так актуальне для поневолених народів Східної та Центральної Європи.

В. Г. Сокуренко відзначає, що "Говорячи про революційно-демократичний зміст федеративних поглядів Подолинського, слід зазначити, що значний вплив на нього зробили ідеї федералізму, здійснені Паризькою Комуною. Енгельс писав, що Паризька Комуна "в усіх своїх прокламаціях до населення французької провінції ... закликала його об’єднати всі комуни Франції з Парижем в одну вільну федерацію, в одну національну організацію, що вперше повинна була дійсно бути створеною самою нацією". Як указує Маркс, Комуна повинна була стати політичною формою організації навіть самого маленького села. Такий устрій не розділяв націю, а, навпроти, організовував її"

У радянських дослідження українського революційного руху останньої третини XIX сторіччя досить часто наголошувалось на тому, що громадівці не відкидали державу безапеляційно, а, навпаки, прагнули, у своїй переважній більшості до не лише соціального, а й національно-державного визволення України. Вони були, по суті, державниками. Правда тут же додавалось, що вони "не змогли" дійти до ідеї пролетарської держави та ідеї диктатури пролетаріату, а тому залишились утопістами: "Таким чином, у той час, коли значна частина народників нігілістично ставилась до держави, українські соціалісти-сімдесятники відстоювали демократичну громадівсько-федеративну державну владу. Вони боролися за таку демократичну державу, в якій би народ знайшов повне економічне, політичне і національне розкріпачення. Проте проблема держави розв’язувалась ними з позицій утопічного (селянського), а не наукового (пролетарського) соціалізму. Тому в їх концепції держави був відсутній принцип пролетарського демократичного Централізму. Навіть Паризька комуна, яку Ф. Енгельс називав диктатурою пролетаріату, була сприйнята українськими соціалістами-сімдесятниками як своєрідна громада, що протистояла централізованій державі"

Певна напруженість між М. Драгомановим і С. Полонинським виникала не лише щодо питання про майбутню роль держави, але й про шляхи реалізації їх суспільно-політичного ідеалу. С. Подолинський вважав, що практично єдино можливим шляхом його досягнення є революція, а пропаганда повинна лише сприяти ідейній підготовці мас. У розвинених країнах Західної Європи революція відбудеться під проводом пролетаріату при підтримці селянських мас, а в Центральній і Східній, в т.ч. і в Україні, — навпаки, провідною силою виступить селянство, яке буде підтримано міським робітництвом.

У народних масах,