Якщо М. Драгоманов, продовжуючи традиції Кирило-Мефодіївського товариства, приніс в українську політичну думку теоретичне оформлення ідей про необхідність перенесення проблеми національного звільнення в площину соціально-політичну, то С. Подолинський, в значній мірі, здійснив суттєвий вплив на весь український рух революційної молоді 70-х — 80-х років XIX ст. в плані поєднання ідеї соціального визволення працюючих класів з державницької ідеологією. І хоча прихильники громадівського соціалізму і прагнули максимально обмежити повноваження держави на користь інститутів громадянського суспільства та прав особистості, все ж їх позиції все більше набували виразного державницького характеру.

Говорячи про позицію соратників М. Драгоманова у питанні української державності, О. Скакун підкреслювала, що "Згідно з проектом С. Подолинського та О. Терлецького, Україна майбутнього — спочатку федеративна демократична республіка громад, що добровільно об’єдналися, а надалі — член всенародного вільного союзу, інтернаціональної федерації Основною ланкою федерації визнавалася громада. Це й основа ведення господарства, і орган політичного самоврядування". Порядок завдань, що стояв перед українським рухом визначався саме таким чином: спочатку створення української держави, як демократичної федерації вільних громад, а вже потім її вступ до міжнародних об’єднань з такими ж вільними національними союзами громад. Українська республіка громад могла бути утворена, як вважали С. Подолинський та О. Терлецький, лише після об’єднанні всіх українських земель в одній державі. О. Терлецький, соратник і близький друг С. Подолинського, у праці "Галицьке письменство 1848-1865 рр. Уваги й спомини", опублікованій у Літературно-науковому віснику за 1903 рік, говорячи про позицію свою та своїх однодумців, підкреслював, що наше майбутнє і наше щастя можливі лише на возз’єднаній Україні, в єдиній державі від Карпат до Чорного моря.

Визначаючи місце М. Драгоманова в українському визвольному русі один з перших ґрунтовних дослідників його творчості М. Шаповал відзначав, що "Драгоманов став чимось таким великим в історії українського відродження, що значіння його прирівнюють до значіння Шевченка і вважають справедливо батьком модерного визвольного руху і творцем визвольної програми Українського народу, або коротче — ідеологом Нової України"

Сам зачинатель громадівського соціалізму М. Драгоманов не зробив виразного і однозначного висновку на користь державно-політичної самостійності української нації. Але зовсім не тому, що був її принциповим противником. Він був щиро переконаний, що епоха державного існування в історії людства добігає кінця і більш перспективним ніж шлях спочатку творення національної держави, а потім соціального визволення її громадян, він вважав боротьбу за максимальну децентралізацію влади. Перебудова суспільного життя на базових принципах федералізму, на його думку, забезпечувала максимально швидке і з мінімальними втратами звільнення індивіда від всіх форм експлуатації, як соціальної, так і національної. Російська імперія йому здавалась силою величезною і нездоланною силами лише одного українського визвольного руху, а факт шовіністичних позицій більшості російських революціонерів приводив до висновку про необхідність спільної боротьби за децентралізацію, ослаблення та заміну імперії європейською, а потім і всесвітньою, федерацією вільних громад. У той же час Драгоманов намагався постійно відмежовуватись від спроб повного розчинення українського руху в загально російському, підкреслював, що він є соціалістом європейським, а не російським нігілістом, що страждають на антикультурний елемент та національне самозасліплення революційних народників школи Бакуніна і Лаврова.

Його ж учні та соратники, що належали до молодшого покоління більше вірили у власні сили і сили свого народу. Їх позиції були не лише більш радикальними щодо шляхів реалізації соціально-політичного ідеалу, а й щодо його державницького змісту.

"Головна заслуга та велике значення Драгоманова на полі української громадської думки лежить в тому, що він в обсягу соціяльно-політичних поглядів був першим українським соціялістом та послідовним демократом, перший намагався посіяти на українській ниві зерна науки великих учителів європейської демократії, а в обсягу національно-політичної Думки став духовним батьком нового, політично-свідомого українства. Не дивлячися на те, що досі ще вважають деякі люде Драгоманова ворогом українського політичного націоналізму, общеросом, людиною національно нездеклярованою, всеж таки ніхто інший, як лише Дpагоманів був ідейним творцем нового українського політичного думання, яке Франко схарактеризував як своєрідну нову течію в українстві під назвою "Молодої України" і суть якого міститься в тому, щоб дивитися на український нарід, як на окрему націю, що повинна й мусить боротися за своє повне, культурне і політичне (головно також політичне!) національне визволення на нових, демократичних основах (виділення Ю. Охрімовича — О.С.). Можливо, що сам Драгоманів не довів послідовно згаданої думки до кінця, одначе способом і напрямом своєї критики та діяльності спричинив те, що всі його найблизчі учні та наслідники безпосередньо під впливом його науки стали проповідниками вищезгаданої ідеї"

І все ж, при всій значимості ідей М. Драгоманова для розвитку