"Радикальна частина ініціативної групи — С. Подолинський, О. Терлецький, М. Зібер — відстоювали революційне спрямування "Громади", але сам Драгоманов тоді ще не був крайнім радикалом і схилявся спочатку до ліберального характеру видання". Під впливом позиції соратників, погляди М. Драгоманова радикалізуються, але він так і не сприйняв їх захоплення ідеєю революції та збройного повстання.

У "Громаді" та брошурах учасники "женевського гуртка" активно пропагували концепцію так званого громадівського соціалізму, яка прагнула поєднати в собі ідеї західноєвропейських соціалістичних вчень, традиції українського суспільного життя та досягнення української політичної думки. Автором цієї концепції та ідейним натхненником, на думку більшості вчених, є саме М. Драгоманов, що прагнув протиставити її надмірному захопленню української прогресивної молоді марксизмом та російським нігілізмом.

Одночасно М. Драгоманов був визначною фігурою і у російському демократичному русі. У 1881-1883 році він редагував російське емігрантське видання "Вольное слово", що ставило за мету розповсюдження народовольських ідей.

Активна пропаганда ідей громадівського соціалізму та радикалізм політичних поглядів М. Драгоманова та його послідовників викликали спочатку нерозуміння, а потім і несприйняття у ліберально-поміркованих діячів Київської громади. Ці суперечності призвели до того, що 1886 року відбувається остаточний розрив М. Драгоманова із Старою громадою (так стала називатись Київська після того, як в багатьох містах України стали з’являтись організації аналогічного спрямування та з подібною назвою), яка припинила фінансування проектів "женевського гуртка". Ще раніше стався розрив з російської демократичною еміграцію, якій не подобались національно-свідома позиція М. Драгоманова та його критика російського шовінізму, в тому числі і чільних діячів ліберального та демократичного руху.

Залишений без джерел фінансової підтримки М. Драгоманов, не зважаючи на загальноєвропейське визнання та науковий авторитет, попадає в доволі скрутне матеріальне становище і 1889 року приймає пропозицію стати професором загальної історії новоствореного Софійського університету в Болгарії, що незадовго перед тим отримала державну незалежність. Там же, у Софії, 20 червня 1895 року визначний український вчений, політичний і громадський діяч М. Драгоманов і помер.

Постать Михайла Драгоманова в українській політичній думці другої половини XIX сторіччя є найбільш визначною. Саме він є, по суті, першим українським політологом, при тому, що його політичні твори написані у публіцистично-полемічній формі. Однак, незважаючи на це, вченому вдалось виробити досить послідовну і струнку політичну теорію.

"Думка Драгоманова синкретична. Вона поєднує демократичні, соціалістичні, патріотичні та космополітичні, слов’янофільські та західницькі елементи. Щоб охопити систему Драгоманова як органічну єдність, потрібно знайти центр тяжіння цього цілого. В його політичному мисленні такою центральною точкою і визначальним фактором є, без сумніву, ліберальна ідея"

Ця ліберальна ідея базується на переконаності М. Драгоманова в тому, що основною одиницею суспільства є особа, добробут і щастя якої він вважає вищим критерієм суспільного розвитку. Індивід, його невід’ємні права та життєві людські інтереси є тим "наріжним каменем" який вчений кладе в основу своєї теоретичної побудови.

Аналізуючи розвиток людства, вчений приходить до висновку про те, що воля є явищем стародавнім, а насильство, соціальне і національне пригноблення, тиранія виникають лише на певному етапі існування суспільства. Політична історія, на його думку, є колообігом трьох основних форм державного правління — аристократії, монархії та демократії. З появою держави люди втрачають первинну свободу і, хоча, завжди прагнуть її повернути, навіть на певний час повертають, встановлюючи демократичні режими, однак, з конечною необхідністю, втрачають її.

М. Драгоманов вважає, що причиною постійної втрати народом свободи є хибність її відновлення шляхом зміни форми державного правління. Держава за своєю суттю є інститутом, що заперечує свободу індивіда, обмежує її і за логікою свого існування постійно прагне до обмеження прав і свобод особистості. Демократія закономірно вироджується в аристократію, аристократія — в монархію і тиранію. І всі спроби змінювати суспільне життя шляхом реформування "з верху", через зміни форми державного правління, не можуть вирішити головної проблеми — повернути людям втрачену свободу.

Саме тому, замість ідеї "народоправства" вчений, як остаточний ідеал організації суспільного буття, висуває ідею "безначальства". "От дійти до того, щоб спілки людські, великі й малі, складались з таких вільних людей, котрі по волі сходились для спільної праці й помочі у вільні товариства, — це й єсть та ціль, до котрої добиваються люде, і котра зовсім не подібна до нинішніх держав. Ціль та зветься безначальство: своя воля кожному й вільне громадство й товариство людей і товариств"

У цілому соціально-політичний ідеал М. Драгоманова традиційно характеризують як анархістський, звертаючи увагу на його принципово негативне ставлення до держави як такої. Однак позначити вченого як "анархіста" зовсім не значить розкрити сутність його політичної концепції. Як відзначає Я. Довбищенко "Соціалістичним ідеалом Драгоманова був ідеал Прудона: федерація вільних спілок вільних людей. Ідеал, який повну волю людині і громаді клав в основу ідейної організації будучого суспільства. Отже, Драгоманов почасти був анархістом, але і з анархізмом взагалі, в його сучасному розумінню, теж не мав нічого спільного і до таких теоретиків і практиків анархізму, як Бакунін, Моста та Кропоткин ставився цілком негативно. Зовсім відкидав їхній аполітизм, їхню науку про державу та погляди на те, як дійти до здійснення соціялістичного ідеалу. Так само не любив