Нерозуміння ідеологами анархізму, особливо російського, історичної необхідності держави було, на думку М. Драгоманова, їхньою головною помилкою, що заводила цей рух у глухий кут. Сам вчений вважав, що їх "... основна помилка, нерозуміння того, що держава і державні уряди є формами і органами, котрі виробляються в народному житті (по волі, по неволі, як трапиться) і змінюються з ним, і що без цих форм і органів, тобто і без політики не може жити ніякий народ, ніяка людська громада. Найменше можуть обійтись без політики ті, хто скривджені в теперішніх державах, хто хоче чогось нового ... В XIX ст. ніякий громадський рух, в тому числі і національний, не обходиться без політики, без того, щоб примусити державні уряди перемінити чи встановити які державні закони..."

Будучи принциповим противником держави, як механізму обмеження свободи особистості, М. Драгоманов, тим не менше, вважав, що завданням будь якого прогресивного політичного діяча, що щиро прагне до свободи народу є боротьба за вплив на державу, за те, щоб з допомогою держави, яку необхідно відповідним чином реорганізувати, добитись мінімізації її ролі в суспільному життя та максималізації свободи особистості. Говорячи про справжнього громадівця, він відзначає, що "В самих менших змінах, в змінах державних, він буде байдужий до того, як там впорядковується вище державне начальство, а більше наполягатиме на те, щоб вбільшити власне волю кожної особи в слові й праці, волю кожної людської породи, спілки, громади, країни (виділення М. Драгоманова — О.С.), — щоб, скільки мога вменшити силу державного начальства, чи то царського, чи гетьманського, чи то управи (адміністрації), чи самої виборної ради (парляменту), перед силою особи, громади, і щоб дати їм більше способу до того, щоб зложити нові початки порядків безначальних: безпанських і бездержавних"

Позиція М. Драгоманова щодо держави та її майбутнього, ролі, яку вона відіграє у своїй власній долі, в значній мірі визначається тим, що його погляди формувались не лише під впливом ідей ідеологів російського революційного руху Чернишевського, Герцена, Михайловського, Лаврова, а й західноєвропейських — Прудона, Маркса, Енгельса, Лассаля. Однак найбільшою мірою визначальною була його філософсько-світоглядна позиція. "Ще в одній з молодечих праць (Римская исторія и Тацит) Драгоманов заявив себе позитивістом, ставши на цей ґрунт в 60-х роках, ще коли позитивізм Конта і Д. С. Мілля ледве став відомий в наукових колах". Ідеї Конта, Спенсера, Мілля були найбільш співзвучними прагненням M. Драгоманова і саме їх, у першу чергу, він намагався донести до своїх земляків.
У той же час варто зазначити, що М. Драгоманов був, як політичний діяч і теоретик, людиною досить прагматичною. Він завжди був готовий відкинути те, що було не лише помилковим, але й не могло принести очевидної і відчутної користі в реалізації задуманої справи. При цьому він досить послідовно дотримувався стратегічної мети, а компроміси вважав допустимими лише щодо тактики її реалізації. А. Круглашов підкреслює цю особливість і зазначає, що "... Драгоманова вигідно відрізняє те, що він намагався не відкладати реалізацію своїх політичних проектів "на потім", у невідоме "колись". Прагнення до практичних, відчутних результатів, його прагматизм, котрий критично чи з повагою відзначають дослідники, і становить особливість драгомановського теоретичного аналізу політичної дійсності, його виразну рису як теоретика і ідеолога"

Сам вчений пояснював свій політичний прагматизм посилаючись на результати власних досліджень людської історії та розвитку наукового знання: "Те, що ми бачили досі в життю людському й що бачимо й тепер, показує, що життя те переміняється усякими способами й волею не одного гурту, і що не один гурт не може завше вживати безперемінно одних способів. Мало того, стан громади, серед котрої живе чоловік, в іншу хвилю збуджує такий дух, попихає громаду до таких способів, котрі перед тим і вгадати не можна. Ясно, що діло не в способах, а цілі, та в живій спільності чоловіка, котрий має думки про потребу зміни в порядках громадських, з тією громадою, серед котрої він живе"

Позитивістська філософія, що мала великий вплив на політичні погляди М. Драгоманова, значною мірою зумовлювала і систему пріоритетів його політичної діяльності. На думку М. Шаповала вчений своїм першочерговим завданням ставив створення такої програми дій, виконання якої забезпечило б реалізацію ідеалу організації суспільного буття — безначальства. "Перш за все, за Драгомановим, у громадському процесі, як і в природньому, є свої закономірности для змін, ігнорувати ці закономірности не може той, хто хоче йти певно і твердо до мети. Для змін треба мати плян, виготовлений на засадах чистої (досвідної) науки"

Розробку цього плану М. Драгоманов вважав своїм призначенням, своєю особистою історичною місією. Це в значній мірі зумовило не лише його погляди та практичну діяльність, але й ставлення до сучасників та їх ідей і програм. Розуміння цього факту дозволяє пояснити багато фактів з життя мислителя. На цю особливість одного з провідних мотивів дій вченого звертає увагу А. Круглашов: "Практична діяльність Драгоманова невіддільна від його намагань дати співвітчизникам, сучасникам таку програму політичної праці, котра враховувала би досвід минулого, відповідала потребам сучасності та брала до уваги можливості майбутнього. Це була більш ніж амбіція, це було глибоке переконання у своєму покликанні знайти відповіді на важливі запити суспільства, нації цивілізації. Таке "інтелектуальне місіонерство", що відчутно позначилось на