Свою історичну місію М. Драгоманов не обмежував ні Україною, ні Російською імперією. Його думка охоплювала історичний процес всієї Європи і світу в цілому. Україна ж, в силу особливостей своєї історії, була лише однією з найбільш зручних територій для реалізації того, що він вважав метою світової історії — звільнення людини і людства.

У роботі "Переднє слово до "Громади"", що була своєрідною програмою діяльності так званого "женевського гуртка" зазначалось щодо співвідношення українських національних задач та загальнолюдських: "Ми ж думаємо, що усяка громадська праця на Україні повинна мати українську одежу, — українство. Звісно, те "українство" не може бути в цілях праці. Цілі праці людської однакові, як однакова здумана наука. Але прикладна (виділення М. Драгоманова — О.С.) наука не однакова скрізь. Так і з громадською працею: в кожній країні, в кожній людській породі, далі, навіть, в кожній громаді і коло кожної особи, — мусять бути осібні підходи й приводи до однакової цілі; кожна країна і купа людська може показати більш ясно, ніж другі, потребу і спосіб тієї чи іншої з тих праць, з того чи іншого способу праці, потрібної для всіх людей"

Стратегічна мета розвитку людства — забезпечення якнайкращих умов для вільної самореалізації особистості, та шляхи її здійснення випливають з тези про те, що всі люди від природи прагнуть не лише до задоволення своїх особистих потреб та інтересів, а й до спілкування та об’єднання, де ці інтереси лише і можуть бути реалізованими. Основними формами таких об’єднань, де не порушують суверенітету особистості, є громада і товариство. Вони протистоять державі, як добровільні форми об’єднання насильницьким.

Громада, на думку М. Драгоманова, це не просто добровільне об’єднання людей, вона мусить бути об’єднанням вільних людей. Головною відмінністю громади від держави є те, що вона добровільно об’єднує вільних індивідів, а взаємовідносини між ними регулюються переважно засобами морального впливу. Громада не може нав’язати свою волю будь-кому з своїх членів силою, оскільки він має право в будь-який момент залишити її. Лише переконання, апеляція до розуму і совісті є допустимими засобами нав’язування волі колективу одиниці.

Громадський устрій, на думку вченого, є найоптимальнішою формою поєднання особистих та групових інтересів, свободи індивіда та спільного обов’язку.

Драгоманівська думка йде від індивіда до об’єднання індивідів і далі, до створення національних та світової спілок добровільних об’єднань індивідів — громад. "Анархічні ідеали привели Драгоманова до федералізму. Це найвідоміша частина його політичної філософії. Кожен, хто взагалі чув про Драгоманова, знає, що він був федералістом. Вважають, що його метою була федералізація Росії, але насправді цей федералізм був універсальним принципом. Для політичного мислителя, який за свою вихідну точку бере незалежність особи і відкидає будь-яку форму авторитаризму, федерація — прихильність рівноправних осіб до груп та громад і співпраця останніх у більших спілках — єдиний шлях подолати автономізацію суспільства"

Федералізм у трактуванні М. Драгоманова виступає не тільки, і, навіть, не стільки формою територіального устрою, скільки головним способом взаємозв’язку суб’єктів політичної дії — індивідів, їх об’єднань, держави, міждержавних союзів і т.п. — сутність якого полягає в їх рівноправності. Лише рівноправні суб’єкти політичної взаємодії можуть так узгоджувати свої інтереси, щоб не порушувати прав і свобод один одного та уникати насильства.

"Федералізм мав для Драгоманова особливе значення, — більш глибоке, чим уявлення про майбутній, — близький чи далекий, — устрій Росії. Федералізм соціально-революційних російських організацій не перешкоджав їм бути найбільшими централістами в практично-організаційний діяльності, прихильниками диктатури партії або гуртка. У Драгоманова федералізм був системою не лише соціальною, але і політичною, і культурною, — навіть моральною... Федералізмом Драгоманова пронизано було його ставлення до партій, до людей, до способів і прийомів переконання супротивника. Цей федералізм був заснований на індивідуалізмі, на визнанні в кінцевому рахунку автономної особистості, права якої так само невід’ємні, як і право окремої громади. З цього федералізму випливала з необхідністю боротьба за політичну свободу"

Ідея федералізму не була чимось новим в українській політичній думці того часу. Її витоки можна шукати вже в проектах утворення та реформування Козацької держави, в теоретичних побудовах учасників Кирило-Мефодіївського товариства. Особливу увагу їй приділяв М. Костомаров, вважаючи федеральну організацію держави історичною традицію українців. М. Драгоманов пізніше не раз публічно заявляв себе спадкоємцем ідей Кирило-Мефодіївського товариства 40-х рр., а одного з його головних ідеологів у "Листах на Наддніпрянську Україну" — М. І. Костомарова — називав своїм ідейним учителем щодо федералізму.

"Федералістичні погляди Драгоманова почали формуватись з 60-70-х рр. XIX ст. В 70-80-х рр. вони були викладені ним у ряді публіцистичних праць і склали певну систему його світогляду. У Драгоманова федералізм має два суспільно-історичні аспекти: федерація вільних громад (т. зв. громадівський соціалізм) і федерація автономних земств і країв як засіб буржуазно-демократичних перетворень"

Федералізм у трактуванні М. Драгоманова не є сталою, "завмерлою" ідеєю. Будучи прагматиком від політики він постійно прагне наповнювати її тим змістом, який в конкретний історичних умовах зможе забезпечити найбільш оптимальний шлях до реалізації головної мети — свободи особистості. Ліберально-демократична основа федералістичної концепції мислителя завжди лишилася незмінною. Змінювалась лише форма федералізму, якій він віддавав перевагу в той чи інший період своєї діяльності. У другій половині 70-х рр.