Реферат з історії України

Радянізація західних областей України

В умовах, коли Наддніпрянщина пережива-ла трагедію голоду 1946-1947 pp. і труднощі відбудови, в Західній Україні розгорнулася насильницька і всеохоплююча радянізація всіх сторін соціально-економічного і культурного життя краю. До здійснення радянізації Західної України активно залучалися працівники партійно-комсомольського, державного апарату, службовці правоохоронних органів, державної безпеки, культури й освіти з інших регіонів Радянського Союзу, переважно зі Східної Ук-раїни, їх направляли на заводи, фабрики, у радянські устано-ви, партійні, комсомольські органи, МТС, школи, вузи, техніку-ми тощо.

За короткий час було створено радянський, партійний, гос-подарський і карально-репресивний апарат, який контролював усі сфери життя західних українців. Представників місцевого населення в цьому апараті було мало.

У 1946 р. з 16129 номенклатурних посад у західних областях України місцеві жителі обіймали лише 2097, тобто 13%. Більшовицький центр їм не довіряв і керував краєм за допомо-гою вимуштруваних на сході, але чужих місцевому населенню кадрів. По суті це була колоніальна адміністрація.

Радянізація економічного життя західних об-ластей здійснювалась за «старим сценарієм» — обов'язковими компонентами якого були індустріалізація та масова колективізація.

Розвиток промисловості західних областей здійснювався до-сить швидкими темпами. Відбувалося це в двох основних на-прямах - відбудова та реконструкція традиційних галузей (нафтова, побутова, деревообробна) та розвитку нових (маши-нобудівна, приладобудівна, хімічна, електротехнічна).

Швидко зростала чи-сельність різних категорій радянських службовців, була ор-ганізована підготовка кадрів у радянсько-партійних школах. Надзвичайно швидка індустріалізація Західної України мала на меті не лише створення нового індустріального центру, а й зміну традиційної структури населення краю, збільшення в ньо-му питомої ваги тих прошарків, які могли б служити надійною соціальною базою радянської влади.

Ключові посади в управлінні промисловістю обіймали ви-хідці з інших регіонів країни.

З приходом на західноукраїнські землі радянських військ відновилася розпочата ще у 1939-1941 pp. примусова колек-тивізація сільського господарства.

Отже, 1950 р. став роком суцільної колекти-візації краю, в тому числі Буковини й Закарпаття. Примусова колективізація, антинародна податкова політика, командні ме-тоди хлібозаготівель викликали незадоволення селянства, яке поповнювало лави вояків УПА, підпільного опору структур ОУН.

Радянізація західноукраїнських земель супро-воджувалася репресіями місцевого населення, частина якого не розуміла чи не погоджувала-ся з політикою сталінського керівництва. Жертвою репресій стала і Українська греко-католицька церква (УГКЦ).

Радянське керівництво ініціює «саморозпуск» УГКЦ. 11 квітня 1945 р. заарештовано значну кількість єпископів ГКЦ на чолі з митропо-литом Йосипом Сліпим. Майже через рік (8 березня 1946 р.) відбувся Львівський церковний Собор. На ньому «ініціативна група», очолювана єпископом Гавриїлом Костельником, запро-понувала «возз'єднання УГКЦ» з православ'ям і повернення до РПЦ, ліквідацію Берестейської церковної унії 1596 р. і повний розрив із Ватиканом.

Цей акт не відповідав настроям віруючих і був проведений всупереч їхній волі. Греко-католицька церква мусила перейти на нелегальне становище. Це посилювало незадоволення лю-дей новою владою, а організатора Собору Г. Костельника через деякий час було вбито.

Масова колективізація, депортації населення, репресії про-ти мирних жителів, заборона УГКЦ спричинили посилення збройного опору національного підпілля, яке після Другої світової війни вело боротьбу проти сталінського тоталітаризму. Загальна кількість учасників національно-визвольного ру-ху Опору в західних областях у повоєнні роки становила десят-ки тисяч чоловік.

Протягом 1944-1952 pp. в західних областях України ре-пресіям у різних формах (у тому числі розстрілам) було піддано майже 500 тис. чол. За цей час у східні регіони було депортова-но 230 тис. західноукраїнців. Жертвами насильства були селя-ни, представники національної інтелігенції, підозрювані у зв'язках з націоналістичним підпіллям, духовні особи.

Окремі оунівські групи були викриті в 60-ті роки. Таке тривале їх існування бу-ло неможливе без певної підтримки населення. Це свідчить, що радянізація західних областей України відбувалася досить повільно. Було чимало випадків, коли ідеями незалежності України, які пропагували повстанці і підпільники, переймалися вихідці з Наддніпрянщини, які опинялися з тих чи інших при-чин в Західній Україні: вчителі, медпрацівники, червоноармійці (навіть офіцери), селяни (що під час голоду 1946-1947 pp. масово приїжджали до Галичини).