відбудо-ви господарства. Ціною непосильної праці народів СРСР до ладу ста-ли нові могутні підприємства індустрії, які значне зміцнили еконо-мічний потенціал держави. У статистичних зведеннях наводилися цифри разючих успіхів, однак четвертий п'ятирічний план, як, зреш-тою, жоден план розвитку господарства СРСР, не було виконано. Ста-тистичні дані фальсифікувалися, щоб ввести в оману увесь світ і влас-ний народ. І слід визнати, що багато людей щиро вірили у невпинне просування суспільства до комунізму. Західні ж держави, які всерйоз сприймали видрукувані в СРСР астрономічні показники «невпинного зростання» радянської промисловості, ще активніше розвивали влас-ну економіку. Це, природно, ще більше збільшувало відставання від них СРСР.
СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНЕ ЖИТТЯ
Суспільно-політичне життя країни було позначене посилен-ням політичних репресій проти народів СРСР. Під час війни, а згодом у повоєнні роки за необгрунтованими звинуваченнями було репресо-вано цілі народи: поволзьких німців, калмиків, чеченців, інгушів, ка-рачаївців, балкарців, корейців, кримських татар, інгерманландських фінів, турків-месхетинців, курдів, мешканців Чорноморського узбереж-жя — вірменів, болгарів, греків та інших. Під гаслом «викорінення на-ціоналізму» на приєднаних землях та придушення опору радянизації до Сибіру було відправлено сотні тисяч мешканців Литви, Латвії, Ес-тонії, Західної України та Західної Білорусії. Усього на спецпоселеннях, за станом на 1953 р., перебувало близько 3 млн чоловік. Націо-нальні сили опору, зокрема ОУН-УПА у Західній Україні, загони «лі-сових братів» у Прибалтиці, намагалися чинити збройний опір репре-сіям, однак сили були нерівними.
Крім «спецпоселенців», декілька мільйонів чоловік перебували у концтаборах ГУЛАГу. Серед них - значна частина колишніх військо-вополонених, чимало з тих, кого німці насильно вивезли на роботу до Рейху, і тих, хто опинився в окупації; колишні емігранти, яких загіту-вали повернутися на батьківщину, а потім заарештували; священики та віруючі різних конфесій, зокрема забороненої Української греко-католицької церкви. У таборах перебували й близько мільйона біжен-ців від радянської влади до західних окупаційних зон Німеччини, яких підступно видали Москві союзники, щоб не псувати стосунків з нею.
За сталінським законодавством, двадцятихвилинні запізнення на роботу, розкрадання соціалістичного майна, під яким іноді розумівся звичайний колосок з колгоспного лану, каралися роками таборів і на-віть смертю.
Справжніх переслідувань зазнала інтелігенція. Початком репресій проти неї у післявоєнні роки стали постанови ЦК ВКП(б) 1946-1948 ро-ків. Секретар ЦК з питань ідеології А. Жданов головні удари спряму-вав проти поетеси Анни Ахматової та письменника Михайла Зощенка. На долі А. Ахматової — визначної поетеси XX ст. — позначилася уся жор-стокість більшовицької епохи: її чоловіка, відомого російського поета Ми-колу Гумільова, на початку 20-х років звинуватили у контрреволюцій-ній діяльності і розстріляли, а єдиного сина у 30-ті роки забрали зі сту-дентської лави і засудили до розстрілу (згодом смертний вирок заміни-ли тривалим ув'язненням). Через негласну заборону друкуватися поетеса була вимушена писати свої вірші «у стіл», для нащадків. Цей жахливий для народу період А. Ахматова відобразила у знаменитій поемі «Реквієм», опублікованій лише у другій половині 80-х років. Утис-ків зазнали багато діячів культури, які відмовлялися від оспівування соціалізму. Серед них були й українські літератори: Максим Рильсь-кий, Володимир Сосюра, Остап Вишня, Юрій Яновський та інші.
Державною політикою СРСР став антисемітизм. Євреїв оголосили , космополітами, тобто людьми без батьківщини. За таємним наказом
Кремля було вбито відомого актора, художнього керівника єврейсько-го драматичного театру в Москві Соломона Міхоелса, загинули поети Лев Квітко, Псроц Маркіш, сотні інших видатних діячів єврейської культури опинилися за ґратами. Антисемітське спрямування мала «справа кремлівських лікарів», яких безпідставно звинуватили у на-мірах отруїти лідерів держави.
Гостру боротьбу проти «інакодумців» проводив комуністичний ре-жим у різних напрямах науки. У сталінські часи паплюжили не тіль-ки окремі наукові школи, а й цілі галузі знань. Зокрема, генетика та кібернетика були оголошені псевдонауками і фактично заборонені в СРСР. Критику того чи іншого наукового пошуку супроводжували «орг-висновками», які нерідко завершувались арештом і ув'язненням на-уковців. Тисячі засуджених талановитих учених працювали у так зва-них «Іпарашках» — таборах, де робота мала науково-дослідний ухил. Серед таких в'язнів були Сергій Корольов (згодом генеральний кон-структор ракетної техніки), Микола Тимофєєв-Ресовський (засновник радіаційної генетики) та інші. У той же час влада вшановувала шар-латанів від науки на кшталт «народного академіка» Трохима Лисен-ка, який обіцяв вивести дивовижні за врожайністю сорти зернових культур і нагодувати країну за декілька років.
Репресій зазнавали усі верстви населення, у тому числі й верхівка пар-тійно-державного керівництва. У 1950 р. заарештували і розстріляли чле-на політбюро ЦК ВКП(б) Миколу Вознесенського та керівників ленін-градської партійної організації. Невдовзі після завершення війни були піддані гонінням її герої - воєначальники Семен Богданов, Микола Во-ронов, Олександр Новиков, Іван Юмашев. Потрапив у немилість і був переведений на службу у провінцію полководець маршал Георгій Жуков.
Хоча влада в СРСР мала яскраво виражений тоталітарний характер, режим про людське око намагався дотримуватися деяких чисто фор-мальних ознак демократії. Регулярно відбувалися вибори до Верхов-них Рад СРСР і союзних республік, яким мала належати уся повнота влади в країні. Однак вибори відбувалися без вибору. Громадяни мали голосувати за визначеного «згори» єдиного кандидата «сталінського блоку комуністів та безпартійних». Однак навіть обрані в такий спосіб Ради жодної реальної влади не мали. Вона належала верхівці ВКП(б) на чолі зі Сталіним. Усе суспільно-політичне життя проходило під пиль-ним наглядом партійних органів. Парткоми, комітети комсомолу втру-чалися навіть у сімейне життя членів колективу, розглядали його на своїх засіданнях. Партійні комітети керували, навчали, виховували, карали. І все це відбувалося «для блага народу».
У 1952 р., після тринадцятирічної перерви відбувся XIX з'їзд ВКП(б), який у своїх