Пошукова робота

Ранньозалізна доба. Праслов'яни, скіфи та грецька колонізація

Приблизно з рубежу II і І тис. до н.е. починається нова доба в історії людства — доба раннього заліза. Залізо — метал більш "демократичний", ніж бронза. Він поширений у природних рудах, його легше добувати й обробляти, залізні знаряддя міцніші та гостріші. Застосування залізних знарядь спричинило прогрес, у всіх видах виробництва, зокрема в землеробстві. Спершу люди використовували дуже рідкісне метеоритне та самородне залізо, яке цінувалося дорожче золота. Речі з такого металу (переважно прикраси) знайдені в царських гробницях кінця IV—II тис:, до н.е. на Близькому Сході.

Спосіб добування сиродутного заліза з руди було винайдено приблизно н XVIIІ—XVI ст. до н.е. в Закавказзі ( за давньогрецькою легендою, племенем халібів), Малій Азії (хеттами) та Месопотамії. Залізоробне виробництво розвивалось і поширювалось спочатку повільно. Сліди найдавнішого місцевого виробництва заліза — гамарництва — знайдено на північно-східній периферії етнічної України (поблизу м. Воронежа) на поселенні, яке датується XV—XIV ст. до н.е. Під кінець II тис. до н.е. окремі залізні предмети трапляються у степовій частині України. Вся праслов'янська територія знаходилась у зоні лісів І лісостепів, де в достатку було залізної руди. В XI—ЇХ ст. до н.е. залізоробні майстерні та залізні речі з'являються в праслов'янських культурах на Правобережжі України, а починаючи з VIII—VII ст. до н.е, залізо вже поступово витісняє з ужитку бронзу.

Особливості обробки залізної криці — кування — створили нову виробничу техніку і нових ремісників — ковалів. У всі часи їх дуже шанували і навіть побоювались — вважалося, що коваль є трохи чаклуном. Бог-коваль зустрічається в міфології багатьох давніх народів, в українців він називався Сварогом. Згідно з міфом, за бога Сварога з небес впали ковальські кліщі і люди почали кувати залізну зброю.

Для українських земель тисячолітній період ранньозалізної доби насиче-ний багатьма історично важливими подіями. Домінуючою галуззю госпо-дарства в лісостеповій частині стало орне землеробство, де вже використовувалися залізні сокири, наральники і серпи. Внаслідок зростання продуктивності праці з`вились надлишки продуктів, які вивозились в інші краї. В степовій зоні відбувся перехід до кочового скотарства, однією з причин цьому був засушливий кліматичний період, який тривав 500 років (приблизно від 1300 до 800 рр. до н.е.). Стосунки між кочівниками причорноморських степів і землеробами загострились. Степовики прагнули силою заволодіти збіжжям, худобою, полотном, рабами. Осілі племена при постійній загрозі нападу мусили чіткіше організувати свою суспільну структуру, об'єднуватись, створювати військові дружини, будувати великі укріплені поселення — городища, які ставали громадськими, ремісничими та релігійними центрами. Все більше ремесел ставали самостійними напрямами господарювання, що дало змогу продукувати речі масово, високої якості І перейти від натурального обміну до справжньої торгівлі. Все це стимулювало розвиток сільського господарства, насамперед землеробства, а також військової справи, які, своєю чергою, активізували прогрес ремесла. Та все ж не слід вважати залізо першопричиною тих змін, які відбувалися за доби раннього заліза. Використання залізних знарядь і зброї були лише одним із виявів, а частково і наслідком системи соціальних і економічних стосунків, яка вже на той час існувала у Стародавньому Світі.

На початку ранньозалізної доби з'являються перші письмові згадки про терени України та її населення. Знаходимо їх у творах античних авторів — Гомера, Гесіода, Гекатея, Есхіла, Піндара. Найцінніші і найдосконаліші відомості подає Геродот — давньогрецький історик, який жив у V ст. до н.е. і, ймовірно, сам мандрував північним Причорномор'ям. З його творів можна довідатись, як називалися племена і народи, які заселяли простори України в І тис. до н.е., дізнатись про їхню історію, релігію і побут. І хоч не всі ці відомості є цілком достовірні, а назви можуть бути перекручені та змінені, все ж ці письмові джерела містять цінну інформацію про наших далеких пращурів.

Ранньозалізну добу можна поділити на передскіфський та скіфський час.

ПЕРЕДСКІФСЬКИЙ ЧАС. ПІЗНІЙ ПЕРІОД ПРАСЛОВ'ЯНСЬКОЇ ІСТОРІЇ

Як і в попередні епохи, землі України, а особливо її західний регіон, у І тис. до н.е. були місцем етнокультурною стику, контактною зоною багатьох вже історично відомих етносів: фракійців, іллірійців, кіммерійців, скіфів. Перші письмові джерела та археологічні дослідження вказують на існування на теренах України племен і народів з різноманітною культурою. Як вважають багато вчених, до праслов'янського кола можна віднести більшість культур, які сформувались між Дніпром, Одером. Прип'яттю і північним Причорномор`ям, сягаючи своїм корінням у бронзовий та енеолітичний віки. Ймовірно, у передскіфський час до них належали частково лужицька і голіградська культури, повною мірою культури висоцька та чорноліська. На початку І тис. до н.е. вже означились виразні локальні відмінності між ними, спричинені як походженням і внутрішнім розвитком, так і широкими зовнішніми зв'язками: із степовим кіммерійсько-скіфським світом на сході і півдні, із центрально-європейськими культурами на заході.

Лужицька культура.

Наприкінці доби бронзи, приблизно з XII—XI ст.до н.е. на західних землях України жили племена, які належали до кола лужицької культури.Ця центральноєвропейська культура була великим поліетнічним утвором, до якого входило багато племен з різними культурою і традиціями, в тому числі предки іллірійців, германців і слов'ян. Спільною рисою, що об'єднувала всі ці племена, був однаковий поховальний обряд — кремація (спалення померлих і захоронення решток у посудинах-урнах), який наприкінці доби бронзи швидко поширився