Отже, є багато етнонімів, гідронімів і топонімів, що можуть більш чи менш вірогідно засвідчити перебування кельтів на теренах України. Бракує основного аргументу — археологічних матеріалів, що могли б це підтвердити. Адже крім закарпатських пам'яток, на цих теренах виявлено і досліджено лише одне невелике поселення, що безпосередньо належало кельтам, біля с. Бовшів на р. Гнила Лила поблизу Галича. Так що дати відповідь на запитання про перебування кельтів на території України зможуть лише нові археологічні дослідження.

Від ІІ ст. до н.е. кельти у Центральній та Східній Європі поступово втрачають завойовані землі та свій вплив у Європі. З півдня і заходу їх відтісняють римські легіони, з півночі — германці, зі сходу фракійські племена гетів і даків. Кельти воюють, будують величезні городиша — оппідуми — для захисту, але не витримують натиску і частково гинуть, частково розсіюються поміж іншими народами.

АНТИЧНІ МІСТА НАДЧОРНОМОР'Я

Середземноморським цивілізаціям північне Надчорномор'я було відоме віддавна. Ще за доби бронзи, в середині II тис. до н.е., племена, котрі жили на півдні України, знали дорогу до Мікен і Трої, на Крит і до Єгипту. Ймовірно, у Падчорномор'ї існували крито-мікенські торгові та ремісничі факторії. В найдавніших грецьких міфах є згадки про Крим і Кавказ. Грецькі міста і селища в Надчорномор'ї виникли під час "Великої грецької колонізації" в VIII—VI ст. до н.е., коли еллінські колонії засновувались навколо всього Середземного моря. Причини виникнення колоній полягали в перенаселинні Греції в нестачі земель, придатних для хліборобства, в пошуках джерел сировини (металу, лісу, солі), та ринків збуту, військовій агресії лідійців та персів (знищення Іонії), у внутрішній соціально-політичній боротьбі.

Колонізація відбувалася в кілька етапів: вибір місця для колонії, набір колоністів, призначення керівника, самопереселення, засновання поселення і розвиток нового поліса. Експедиції налічували кілька сотень людей. Керував нею ой кіст (архагет), який призначався державою і походив з давнього знатного роду. Перед дорогою переселенці питали долі в оракула Аполлона, який був їх покровителем. Колоністи намагалися відразу стати політично і економічно незалежними від метрополії. Найбільше переселенців було з іонійського міста Мілета, хоча Надчорномор'я колонізували також вихідці з інших грецьких міст: Теоса, Фокей, Колофона, Ефеса, Мітілени. Північне Надчорномор'я вабило своїми природними багатствами і сприятливими для життя умовами. Тут були родючі землі, густі ліси, зручні гавані, великі ріки, майже не заселене узбережжя, і греки не зустрічали тут особливих перешкод.

Першими грецькими поселеннями на півдні України були засновані в VII ст, до н.е. у пониззі Південного Бугу на острові Березань містечко Борисфеніда та у Буго-Дністровському лимані місто Ольвія ("щаслива") — один із найбільших античних полісів Надчорномор'я. У пониззі Дністра виникли Тіра, Ніконій і Офіусса, в "Західному Криму — Херсонес Таврійським, Керкінітіда, Калос Лімен, на сході Криму в 480 р. до н.е, постало Боспорське царство з містами Пантікапей, Фанагорія, Гермонаста, Тірітака, Кіммерік.

Про життя чорноморських грецьких колоній розповіли в своїх творах античні автори Арістей Проконеський, Гекатей, Гіппократ, Сіріск, Діодор Сицилійський, Страбон, Клавдій Птолемей та інші. Але найбільше цінної інформації зібрано в "Історії" Геродота. Цікавими історичними джерелами є давньогрецькі практичні інструкції для мореплавців, у яких детально перелічено всі грецькі поселення, гавані, ріки, острови Чорноморського узбережжя.

Грецька колонія складалася із центра — поліса та сільськогосподарських округів (хори) — розташованих навколо міста селищ, хуторів, окремих садиб. Місто мало чітко сплановану забудову. Існували портові, торгові, адміністративні та культові райони, що поділялись на квартали. Ремісничі квартали та житла бідаків були винесені на околицю.

У центрі міста знаходилась головна площа — агора. Навколо неї розташовувались адміністративні споруди, гімнасії, крамниці. До агори прими-кала священна ділянка — теменос, на якій були сконцентровані храми, вівтарі, росли священні гаї. Поряд з містом знаходився цвинтар — некрополь. Міста оточувались міцними оборонними стінами з баштами. Грецькі міста були благоустроєними, мали спеціальні гідросистеми, в яких вода подавалась керамічним водопроводом, широкі вулиці завжди були чистими.

Поліси мали свою демократичну раду та народне віче. Виконавча влада належала колегії архонтів на чолі з першим архонтом. Молодь, перед тим як одержати громадянство, складала урочисту присягу на вірність колонії та її законам. Одним з найважливіших обов'язків громадянина поліса була оборона його під ворогів. Вояками ставали всі дорослі чоловіки. В пізніші часи міста набирали військо з найманців: греків, фракійців, скіфів. Озброєння колоністів залишилось грецьким, але військова тактика змінилася, пристосувавшись до бою а кіннотою.

Греки-колоністи займались землеробством, скотарством, виноградарством, рибним промислом, добуванням солі. Були розвинуті різноманітні ремесла: металургія і ковальство, гутництво, ткацтво, чинбарство і кушнірство, гончарство. Чи не перше місце в жиїті колоністів посідала торгівля з метрополією та іншими грецькими містами, з місцевими племенами. Греки здійснювали торгові виправи і в малознані північні та північно-східні краї, створюючи там свої торгові факторії (докладні записи таких подорожей подали Арістей та Геродот).

Торгові шляхи, що