Найраніші голіградські поселення виникли в північних передгір'ях Карпат і самих горах поблизу соляних джерел. Солеварний промисел відігравав важливу роль у житті голіградських племен, адже сіль у ті часи цінувалася на вагу золота і була одним із основних товарів обмінної торгівлі у Стародавньому Світі.

Можливо, багаті родовища солі і стали причиною проникнення в Прикарпаття перших груп фракійців. Поселення солеварів та їх майстерні досліджені археологами на Гуцульщині в селах Лоєвій та Текучій. Тут виявлено дерев' яні колодязі соляної ропи, великі, будовані з дерева та каменю приміщення, в яких виварювали сіль, вогнища, величезну кількість глиняного посуду. Такий самий спосіб добування солі, яким користувалися давні солевари 3 тис. років тому — виварювання з соляної ропи — ще сьогодні інколи застосовують у домашньому господарстві на Гуцульщині.

“Голіградці” жили в селищах, основним типом житла були напівземлянки. Для захисту від ворогів будували городища, оточені валами з дерев'яними і кам'яними конструкціями. Такі городища контролювали також торгові шляхи, що вели через Карпатські перевали у землі сусідніх і далеких племен.

З приходом голіградських племен у Прикарпатті поширився тілоспалювальний поховальний обряд. Один з найбільших фракійських могильників українських Карпат (80 поховань) досліджено у Східних Бескидах (село Сопіт на Львівщині). Голіградській культурі належать багато скарбів бронзових виробів, а також два великі золоті скарби, знайдені поблизу села Михалків на Тернопільщині. Михалківські скарби, серед яких безліч досконалих речей давнього мистецтва, належали, можливо, племінній аристократичній верхівці — вождю або жрецю. У голіградських племен починають формуватися стосунки, характерні для військової демократії, виділяється прошарок воїнів. Військова справа відігравала важливу роль у житті північних фракійців, адже це були, часи постійних міжусобиць і війн. Це засвідчують численні знахідки предметів озброєння. Воїни гальштатського часу, і піхотинці і вершники, були озброєні бронзовими мечами, списами, кинджалами, бойовими сокирами, булавами, для захисту вживали щити, шоломи, наручні спіралі, навіть панцирі.

Культи і вірування північних фракійців пов'язані з ідеєю родючості і характерні для землеробсько-скотарських культур ранньозалізної доби.

Унікальна пам'ятка — аграрне святилище-обсерваторія гальштатського часу — виявлена поблизу села Урич у Східних Бескидах на Львівщині. На високих скелях було висічено 270 петрогліфів — зображень тварин, людей, солярних дисків і спіралей. Система розміщення цих знаків символізує рух Сонця і пов'язані з цим землеробські цикли.

Голіградська культура проіснувала у Північному Прикарпатті майже 400 років, контактуючи з іншими культурами праслов'янського світу: висоцькою, лужицькою, чорноліською. Скоріше всього, ці контакти, враховуючи зем-леробський характер культур, були більше мирними — торгівля, спільне визначення релігійних свят. Але наприкінці VII ст. до н.е. лісостепові землеробські племена під натиском кочівників — войовничих скіфів — почали просуватись на захід, займаючи землі голіградських племен. Розпочалися сутички, частина фракійського населення покинула Прикарпаття, частина залишилася, ставши, ймовірно, складовою частиною праслов'янських культур вже скіфського часу на заході України.

Чорноліська культура.

Па початку ранньозалізної доби, в X—VII ст. до н.е. лісостепова частина Правобережної України між Дніпром і Дністром була заселена осілими племенами чорноліської культури. Чорноліська культура — одна із найсамобутніших культур праслов'янського світу, вона генетично пов'язана з місцевим населенням давніших епох. Чорноліські племена були об'єднані в союзи племен, центри яких знаходились у Придніпров'ї (Черкащина), на Побужжі, в Наддністрянщині, а пізніше і на Лівобережжі Дніпра па Полтавщині. У цих місцях виявлено багато селищ, городищ і поховань чорноліської культури, що свідчить про значну густоту населення. Цікаво, що це майже повністю збігається з розселенням найдавніших протослов'ян-землеробів в Україні — племен трипільської культури.

Чорнолісці жили родами у відкритих селищах, де будували дерев'яні наземні житла та півземлянки. Основу господарства становили орне землеробство і скотарство. Добре розвинутими були всі галузі домашнього господарства та ремесла: прядіння, ткацтво, чинбарство, обробка кістки і дерева. Чорноліські гончарі виготовляли різноманітний високоякісний і вишукано оздоблений посуд. Високого рівня досягла власна металургія бронзи та заліза, один з найбільших виробничих центрів знаходився в басейні річки Тясмин на Черкащині.

У X ст. до н.е. чорноліські племена вперше зазнали нападів своїх південних степових сусідів — войовничих кіммерійців. Незахищені села були спустошені й спалені, їх жителі пограбовані, вбиті або забрані в рабство. Почалася тривала війна. Праслов'яни зуміли стримати агресію і захистити себе. На кордоні з кіммерійським степом, оточуючи свої землі, вони збудували систему фортець-городищ, де ховались під час ворожих нападів жителі околиці. Городища споруджувались на високих неприступних пагорбах, були оточені земляними валами із дерев'яними стінами зверху. Основними городищами були найпівденніше Чорноліське городище, довжина валів якого досягала 6 км, та Суботівське городище поблизу Чигирина.

Будівництво таких великих укріплень, можливо, перших у праслов'янській історії фортець, вимагало зусиль великої кількості людей водночас. Це сприяло об'єднанню племен, городища ставали племінними центрами, в яких зо-середжувалось політичне і культурне життя. Але праслов'яни не лише пасивно захищалися. У південної частини чорноліських племен склалася своя військова організація — загони кінноти, озброєні за зразком своїх ворогів — списами, луком і стрілами, бойовими кам'яними молотами. Характерною зброєю був залізний "кіммерійський" меч з бронзовим руків'ям і прямим перехрестям, залізні кинджали. З’явилась і військова аристократія — вершники. Поховання таких воїнів – вождів відрізняються від звичайних чорноліських поховані, складнішим обрядом і багатством спорядження, куди входили зброя, кінська збруя, прикраси. В таких похованнях і взагалі на землях чорноліських племен знайдено багато типових кіммерійських речей і речей закавказького походження (зброя, військовий обладунок), що були, скоріше